Блог Ярослава Федорака

Взагалі, я не дуже часто згадую про минуле. Можливо, ще не той вік, щоб з насолодою повертатися до того „як добре все було” і з ностальгією зітхати про те, що ніколи вже не повернеться. Мабуть, у мені ще дуже багато „дитячості”, бо я щиро вірю, що найкраща частина мого життя ще попереду.

Втім, іноді, випадково натрапивши на атрибути минулого, починаєш згадувати. Іноді це заняття буває доволі веселим. Особливо, якщо спробувати порівняти, яким ти був „тоді” і яким став „тепер”.

Я більше 5-ти років не писав віршів. Навіть забув, що колись це було одним з улюблених моїх занять. І десь на старенькому комп’ютері в Чернівцях зберігається близько сотні „творів” (спеціально беру в лапки, щоб випадковий читач мого особистого блога бува не подумав, що я дійсно вважаю свої невмілі вірші творами).

Не знаю, що потягнуло мене поділитися деякими з віршів з „широкою” аудиторією (точніше кажучи, просто викласти в інтернет). Але тепер, якщо вам також цікаво, що ж там такого писав Ярослав (впевнений, що більшість із тих, хто познайомився зі мною протягом кількох останніх років, навіть уявити не може, що я писав вірші) – ви можете задовольнити свою цікавість, завітавши на мій авторський розділ в „Українській онлайн-спільноті”.

Читати далі про мою поезію та “Українську онлайн-спільноту”…

Літню відпустку, як і минулу, ми з дружиною провели в Єгипті. Дуже багато сонця, ще більше моря і надзвичайна безтурботність – ось що сподобалося нам минулого разу і змусило відвідати цю країну повторно.

Власне, їдучи в Єгипет на початку серпня, ми ще й зуміли “сховатися” від київської спеки, оскільки погода в Шарм Ель Шейху нічим не відрізнялася від київської. Температура повітря так само коливалася від 36 до 42, ось тільки вологість повітря у Єгипті набагато нижча, що дозволяє переносити цю температуру куди легше. Словом, хто пам’ятає, що робилося в Україні на початку і всередині серпня – чудово мене зрозуміє.

Втім, сьогодні я хотів поділитися з вами враженнями не тільки і не стільки самою подорожжю до Єгипту, скільки однією з екскурсій, на які нам з Іванкою поталанило потрапити: Мотосафарі на квадроциклах пустелею.

Замість передмови, скажу, що автомобілі – це моя давня мрія, хоча на жаль ще не маю власного. А квадроцикл, як не крути, це все-таки певний аналог автомобіля. Тому на екскурсію хотілося страшенно. І мушу визнати – вона вдалася.

Відразу по прибуттю до бази квадроциклів, нам показали, як зав’язувати арафатки (хто не знає – це клітчасті хустинки), які повинні захищати нас від піску та пилюки. Власне, як бачите – обличчя під час поїздки захищене повністю: окуляри закривають очі, а арафатка – все інше. На фото я і Іванка.

Читати далі про нашу подож до Єгипту та мотосафарі…

Минулої суботи я повернувся з Карпат, куди ми з дружиною їздили кататися на лижах. Як і обіцяв – викладаю короткий (хоча не такий уже й короткий) фотозвіт із поїздки. Відразу скажу – на лижах покататися, на жаль, так і не вдалося. Зате було багато інших чудових пригод та відпочинку. Словом, ми задоволені…

Далі буде мало слів і багато фотографій.

Почалося все із теплих Чернівців. Як бачите, біля ставка ще подекуди залишилася зелена трава. А на момент зйомки цього фото, наступного дня ми з дружиною по ідеї вже повинні були кататися на лижах. Але не все сталося як гадалося.

Читати далі звіт про поїздку в Карпати…

Хтось може і не знав, що Ярослав Федорак окрім всього іншого – ще й поет! Правда останній мій вірш був написаний аж ніяк не менше, ніж 5 чи 6 років назад…

Обіцяв Миколі Костиняну викласти свою поезію на особистому блозі. А обіцянки, як відомо, належить виконувати. Тому не судіть строго (вірш написаний за часів мого навчання у 10-му чи 11-му класі школи). Якщо сподобається – потім викладу ще…

Вона закохана у птаха
Володаря німих висот
Вона – самотня. Прагне краху
Байдужих слів, щасливих нот

Що люди склали в рок-н-роли,
Що люди забруднили в спів.
Їй крики чайки над Подолом
Куди приємніш черствих слів.

Вона закохана у мрію,
У журавля, що в небесах…
Бо люди лиш ненависть сіють,
А він… назавжди… тільки птах!

І взагалі – щось малувато останнім часом у моєму житті поезії. Складається враження – що її взагалі, у всьому світі, якось менше стало…

Вітаю всіх на „сторінках” мого нового особистого блога. Я довго вагався перш, ніж відкрити цей щоденник. Адже кожен новий блог – це додатковий час на його наповнення та просування. А окрім того – мені потрібно було обґрунтувати (і в першу чергу – для самого себе) його необхідність. Але зрештою, бажання відділити „особисте” від „тематичного” взяло верх над природною лінню і результатом цієї „перемоги” став перший запис на jarofed.com… З чим можете мене і привітати!

Як бачите, особистий блог Ярослава Федорака з перших же днів його офіційного існування (хоча доменові уже майже рік) отримав собі привабливий зелений дизайн, який раніше „прикрашав” мій основний проект – „Українську блогосферу”. Можливо, у когось (крім власне мене самого) також виникне ностальгія. І якщо так – значить ефекту досягнуто!

Читати далі про мій новий блог…