Кві 24 2009
Український дискурс, або Національність – це не лише мова!
Обдумуючи цю статтю, я наче сперечався сам із собою. Бо сам чудово розумію і на глибинному рівні усвідомлюю, що мова – це той грунт, без якого нація, як культурна одиниця, гине. З мови вона починається. Але нація – це все-таки не лише мова.
На подібні думки наштовхнув мене коментар Олександра Жиденка aka Sandy, з яким я повністю погодився. Майже з кожним словом. З кожною ідеєю (чи напівідеєю), яка виникала у тому коментарі. А потім сам себе злякався. Бо не можна – категорично не можна – видавати свої власні бажання за дійсність. Бо коли я читаю текст, який повністю відповідає моїм власним спостереженням – то ковтаю його, наче той бальзам… – а він і лягає, як бальзам на душу. І чомусь думаю, що такий шаблон поведінки притаманний якщо не всім – то принаймні дуже багатьом людям. Ми любимо читати те, що відповідає нашому власному світогляду. Бо це начебто ще раз доводить, що ми праві.
Але до всього (а до своїх власних переконань – особливо) варто бути критичними. І тим більше, у випадках, коли ми стикаємося з текстами (думками, ідеями), з якими погоджуємося на 100%.