Різноманітні дискусії про першочерговість монетизації, як стимулу для ведення блога, змусили мене ще раз замислитися про те, наскільки реально я веду блог „заради грошей” і наскільки „заради задоволення”. Бо взагалі, якщо пройтися по мотивації авторів, які задумуються про комерціалізацію своїх проектів – то прибуток так чи інакше справді знаходиться на перших місцях у рейтингу стимулів для ведення.
Чесно кажучи – я не бачу в цьому нічого поганого чи навіть дивного. Для людини природньо прагнути забезпечити себе та свою сім’ю діяльністю, яка не викликає відрази. Скажімо так: я міг би розвантажувати вагони і заробляти цим собі на життя; я міг би тягати цеглу на будівництві; чи вивчитися на архітектора і самостійно проектувати житло; зрештою, я міг би обрати будь-який фах і почати розвиток в цьому напрямку, щоб у майбутньому з його допомогою заробляти собі на життя. Але для кожної людини природньо серед майже безкінечного переліку потенційних можливостей для заробітку обирати саме той, який приносить їй задоволення.
Я люблю писати. Мені реально приносить задоволення сам процес створення статті, яку потім прочитають сотні, а можливо – навіть тисячі читачів. Тому у свій час я обрав філологію у Києво-Могилянській Академії, тому кількома роками раніше я закінчив школу молодого журналіста „ЮНПРЕС”, і можливо, саме тому видав два літературних збірники: прозовий і поетичний – у співавторстві з іншими молодими письменниками.
Читати далі про гроші та професійну діяльність…
Сьогодні мав нагоду поспілкуватися з однією людиною, про речі, які формують індивідуальний світогляд кожного. І ця розмова наштовхнула мене на деякі цікаві думки.
Що впливає на формування молодої людини (скажімо, школяра) як особистості? Що перетворює одних людей на самодостатніх індивідів, які вже у дуже молодому віці повністю беруть на себе відповідальність не лише за свою долю, але й за те оточення, на яке хоча б потенційно можуть впливати? І що не дає іншим не те що ставити і досягати якихось цілей, а взагалі – привести в порядок хоча б невеличкий «мікросвіт» свого повсякденного існування? Чому одні керують, а інші – дозволяють (ба, навіть прагнуть), щоб ними керували?
Знайти відповідь на ці запитання дуже складно…
Філософія твого життя…
Свідомість кожної людини – це по-суті набір певних переконань та стереотипів. Правил, якими вони керуються у своєму повсякденному житті. Але когось цей «набір» приводить на саму вершину: робить успішними бізнесменами, політиками, всесвітньовідомими діячами культури або науки – а когось – опускає на самий низ – під паркан із пляшкою горілки чи у смітник, який вони називають своїм домом.
Читати далі про те, чи існує ідеальне навчання…
Цікаво, які важелі приводять в рух бажання людини змінювати всіх навколо під свої потреби. І чому, коли всі навколо не змінюються, людина починає відчувати якийсь дивний дискомфорт. Я навіть писав про це колись у своєму давно закинутому особистому блозі на ЖЖ. А значить і раніше задумувався над цією темою…
Адже відчуття гармонії між людьми (такими, як вони є) важить набагато більше, ніж чисто механістична „пристосованість” деталей. Допиляв напилком – і все зійшлося.
Але чомусь у стосунках так не працює! Потрібно не іншого пиляти під себе (і звісно ж – не себе під іншого), а знаходити якісь точки дотику, які вже є для вас спільними. Вочевидь, саме на цьому принципі народжуються будь-які стосунки, починаючи від легкої приязні і закінчуючи шаленим коханням. Правда до останнього іноді домішуються чисто фізіологічні елементи пристрасті, які не дають свідомо оцінити, наскільки ваше кохання базується на гармонії, а наскільки – на фізіології.
Читати далі про відчуття гармонії та пристосованість деталей…
„Коли хобі починає приносити гроші, воно перетворюється на роботу і перестає приносити задоволення” – я не згоден з цим твердженням настільки, наскільки взагалі можливо бути з ним незгодним.
Якщо людина витрачає стандартних 8 годин на роботу (а ще 8 віддає сну), тоді робота забирає у неї рівно половину активного часу! Якщо ж за розповсюдженими сьогодні принципами робота забирає у людини більше часу – тоді „на життя” може залишитися зовсім небагато.
А чи готові ви свідомо, з повним розумінням того, що відбувається, віддати половину свого життя справі, яка не приносить жодного задоволення?..
Робота не лише „може”… вона „повинна” приносити задоволення! Інакше особисто я не бачу жодного сенсу у такій роботі. Якщо ви, скажімо, любите фотографувати – то чому б вам не стати професійним фотографом і не почати отримувати прибуток завдяки своєму хобі? Якщо ви обожнюєте програмувати на PHP – цьому вашому хобі також знайдеться практичне застосування. Скажімо, ви можете стати власником веб-проекту, або зайнятися розробкою інтернет-проектів для інших людей.
Читати далі про роботу, хобі, гроші та задоволення…
Цікавим посиланням поділилася на днях Надія Баловсяк у своєму твіттері. Знайшов оригінал статті, на яку вона посилалася. Називається: „Як працювати менше, а зробити – більше”. На перший погляд цілком очевидні поради, але як починаєш розбиратися – виявляється, дуже мало хто їх дотримується. Тому вирішив перекласти на українську. Тим більше – що повністю згоден і сам намагаюся застосовувати практично кожну з них!
Давно відомий нам принцип Паретто (20% діяльності приносять 80% результату і навпаки)
Про принцип Паретто (20/80) я вже згадував у одній із перших статей на цьому блозі. Тож якщо ви хочете використовувати його у повсякденному житті – ідея тут дуже проста: намагайтесь звести до мінімуму 80% непродуктивного часу та зусиль:
- скорочуйте час на перегляд електронної пошти, моніторинг статистики, спілкування в асьці та Jabber-і тощо;
- навчіться говорити „ні” людям, які віднімають у вас дорогоцінний час. Коли працюєте – спілкуйтесь виключно з людьми, від яких напряму залежить результат роботи. Так само обмежте „порожнє” спілкування;
- приділіть більшу частину свого часу самій справі, встановіть суті і працюйте над нею, не відволікаючись на деталі.
Читати далі про те, як підвищити ефективність своїх зусиль…