Блог Ярослава Федорака

Спонсор запису
У великих містах бассейн все частіше стає необхідністю для відпочинку

Поняття емоційного інтелекту (emotional quotient (EQ) вперше було використане у 1990-му році американськими психологами Джоном Маєром та Пітером Соловеєм (таке милозвучне українське прізвище). Воно об’єднало в собі вміння людей розбиратися у своїх власних думках, почуттях та контролювати свої емоції. Мені ж з поняттям EQ вперше довелося зіткнутися років так зо два назад, на одній з практичних конференцій по управлінню персоналом. І тоді цей феномен надзвичайно мене зацікавив.

Категорія емоційного інтелекту йде своїми коренями в проблему жорсткої визначеності людської долі. І тут все дуже просто: якщо в момент настання зрілості людина володіє певним набором особистісних якостей та навичок – то чи здатна вона змінитися? Іншими словами, якщо, скажімо, у свої 25 років я раптом вирішую, що зовсім не хочу бути архітектором (про що мріяв і на що вчився з дитинства) і вирішую, що хочу стати маркетологом чи pr-менеджером (тобто обрати професію з абсолютно іншим набором необхідних якостей) то чи можу я набути ці якості, працюючи над собою? Чи можу змінитися?

Теорія EQ, як основного рушія людської результативності та ефективності (і як наслідок – успішності) імпонує мені саме тим, що за твердженнями дослідників емоційний інтелект піддається тренуванню. Себто, як і у випадку з м’язами, ви самі можете вирішувати, наскільки розвинутим буде ваш емоційний інтелект.

Читати далі про емоційний інтелект…

Спонсор запису:
Гарні басейни (бассейны) можна побудувати за тиждень

На тему статті наштовхнула мене публікація «Життя другого сорту» Сергія Гіпша, автора блога про український телеком (а, як виявилося, ще й власника блога на ЖЖ).

У статті Сергій ставить, як на мене, не зовсім логічний знак рівності між поняттями «запозичення світових практик» і «другосортністю». А може це я помиляюся? Давайте спробуємо розібратися!

«Меня интересует следующее: почему мы (имею в виду нацию) с раскрытыми ртами смотрим на то, что происходит на Западе или в Америке, с радостью делясь новостями о том, что какой-то известный блоггер запустил новую фишку, и пытаясь скопировать ее на наш рынок…

Это касается не только блогов. Та же ситуация в маркетинге и PR. Читать англоязычные блоги считается модно, внедрять то, что сделали PR-щики трансатлантических компаний несколько лет назад считается высшим пилотажем у нас…

И самый главный вопрос: устраивает ли нас (тебя конкретно) быть вторым сортом?»

Читати далі про “вакуум” і копіювання…

Спонсор запису:
Качественные фильтры для воды картриджного типа

Чи не єдина причина, яка спонукає людей щось робити – це мотивація. Вона може бути пов’язана з чим завгодно – нашою роботою, хобі, стосунками і звісно ж – будь-якими обов’язками, які ми на себе беремо.

Проте, дуже цікаво звернути увагу на інший фактор – типи мотивації. Умовно їх можна розділити на дві явно окреслені категорії: негативна мотивація і позитивна мотивація.

Кажучи дуже простими словами: негативна мотивація – це коли ви робите те, що ви робите, тому що в іншому разі вам буде дуже погано. Ви або захворієте, або втратите відчуття духу, або у деяких критичних випадках навіть помрете.

Яскравим прикладом негативної мотивації є похід до лікаря, коли у вас болить зуб. Взагалі, припустимо, ви дуже боїтесь стоматологів (приблизно так само, як боюсь їх я). І тому протягом довгих років ви навіть не дивитесь у бік стоматологічних клінік. Але настає момент, коли зуб починає боліти настільки нестерпно, що ви берете себе в руки і йдете до лікаря.

Читати далі про два типи мотивації…

Оцінили тонку гру слів у заголовку статті? Зрозуміли, хто кого визначає? Насправді, якби я не хотів гратися зі словами і написав те, що сам думаю, то фраза звучала б так: „буття визначається свідомістю”. Відразу все стає на свої місця…

Чи ні?

Останнім часом в інтернеті стало модно стверджувати, що вплив людини на ті чи інші події у її житті переоцінений. Що фактор випадковості у житті кожної людини відіграє куди більшу роль, ніж ми звикли вважати. Зокрема, цю теорію зі всіх сил піарить один з найвідоміших російських блогерів Дмитро Давидов.

В принципі, важко не погодитися, що будь-яке зусилля спрямоване на досягнення будь-якої цілі зовсім не обов’язково призведе до її досягнення. Можна все життя вчитися грі на фортеп’яно, витрачаючи по десять годин щодня на вивчення нотних станів, але так ніколи й не повторити успіху Бетховена чи Моцарта. Можна все життя покласти на розвиток бізнесу і буквально „зі шкіри вилазити”, щоб зробити своє починання успішним, але так ніколи й не перевершити General Electric чи Apple.

Читати далі про свідомість, яка визначає буття…

Для того, щоб успішно рухатися вперед, при цьому працюючи відразу над декількома проектами, потрібно інвестувати дуже багато часу. Якщо при цьому у вас є ще й постійна робота – то часу на щось інше практично не залишається. Але він критично необхідний! Якщо у вас є сім’я, діти – то жертвувати ними заради якоїсь там примарної роботи взагалі не видається можливим.

Сьогодні я подумав: насправді час можна виділити на всі критично важливі потреби. Можна встигати працювати на постійній роботі, приділяти час для власних проектів і при цьому залишати достатньо місця для сім’ї, дітей, спілкування з друзями та спільні походи в кінотеатри та на пікніки.

Але іноді трапляються дуже підлі моменти у житті, які пожирають той час, який можна було б подарувати роботі, власним проектам, сім’ї або друзям. Вони за рівним рахунком не приносять жодної користі. Але уникнути їх практично неможливо.

Це моменти бездіяльності.

Це ті моменти, коли ви втретє переглядаєте поштову скриньку, хоча перед цим робили це всього лише 5 хвилин назад. Єдина ваша мета – не братися нарешті за написання статті, яка висить над вами уже тиждень.

Або, коли ви роздратовані чи виведені з рівноваги якоюсь неприємною подією – ви знову ж не можете зосередитися на по-справжньому важливих речах, натомість займаючись самокаранням, чи у сотий раз прокручуєте у свідомості певну ситуацію. Користі з цього – круглий нуль. Але ви знову і знову повертаєтеся до подій, які вас хвилюють, забуваючи про те, що по-справжньому має значення.

Читати далі про найцінніший ресурс у нашому житті…