Блог Ярослава Федорака

Сьогодні мені знову хотілося б повернутися до улюбленої (останнім часом) теми – управління часом. Хоча звісно ж, коли люди використовують це словосполучення – „управління часом” – вони мають на увазі щось інше. Бо як можна керувати часом? Ми ж не можемо зупинити його, чи сповільнити, чи, тим більше, змусити рухатися в інший бік. Ми не можемо керувати часом – зате ми можемо керувати собою (що частенько виявляється анітрохи не легше).

„Робіть те, що вам подобається. Отримуйте задоволення від своєї роботи”, - учать численні книги світових гуру успіху. З цим твердженням наче й не посперечаєшся! Адже й справді, людина здатна досягнути успіху лише за умови щирої любові до своєї роботи. Втім, будь-яке, навіть найулюбленіше завдання, іноді:

• набиває оскомину, якщо ним займатися занадто часто (довго);
• включає в себе ряд діяльностей, які приносять мало задоволення (чи взагалі його не приносять).

Наприклад, я дуже люблю займатися блогінгом. Втім, мені набагато більше подобається писати статті і спілкуватися з читачами, ніж оновлювати вордпрес, реєструвати блог у різноманітних каталогах та чистити коментарі від спаму. З іншого боку – ці завдання також є необхідними для розвитку проекту, і тому відмовитися від них неможливо.

Якби блогінг приносив мені тисячі доларів – я б найняв окрему людину, яка виконувала всі ці технічні функції. Але оскільки наразі це зовсім не так – доводиться все робити самостійно.

З іншого боку, у світі існує безліч інших видів діяльності, які приносять задоволення, але не є ні необхідними, ні терміновими. Хтось полюбляє погратися в комп’ютерні ігри, хтось витрачає час на мильні телесеріали, а хтось читає Донцову. Прямо скажемо – заняття радше для душі, ніж для користі. Але іноді так хочеться подарувати їм годинку-другу свого життя.

Читати далі про “жабу” та управління часом…

Що старшою стає людина, то більше обов’язків з’являється у її житті. Сім’я, друзі, родина, робота – а потрібно ж ще знайти час на відпочинок. Не дивно, що коли один або кілька аспектів життя опиняються у „пригніченому” становищі – загальний психоемоційний стан людини погіршується.

Але годин у добі рівно стільки, скільки є – ні більше, ні менше. На жаль (а може й на щастя), люди ще не навчилися збільшувати кількість відведеного їм часу. Тому єдиний вихід – ефективно розподіляти свою діяльність таким чином, щоб встигати більше (знаходити час для кожного із п’яти ключових елементів, які і створюють підґрунтя балансу).

З надзвичайно цікавим трактуванням моделі балансу я познайомився на StartUp Picnic, який відбувся кілька тижнів назад і на якому мені поталанило бути присутнім. Ось як виглядає класична модель пріоритизації, відповідно до цієї моделі:

1. Будь-який баланс завжди ґрунтується на абсолютному пануванні власного „Я”. Тільки здоровий егоїзм здатен перетворити людину на цілісну особистість. І перш, ніж ви зможете творити добро, допомагаючи кошенятам, які позалазили на високі дерева, вам просто необхідно „полюбити самого себе”.

Одна із 10-ти Божих заповідей так і звучить: „Полюби ближнього, як самого себе”. Правда, інтерпретуючи її, більшість людей чомусь зосереджуються на ближньому, забуваючи зробити наголос на тому, що стає очевидним із самого формулювання: Бог хоче, щоб людина любила саму себе! Але це так – релігійна лірика…

Основна суть написаного полягає в тому, що до тих пір, поки людина не усвідомить, що у цьому світі навіть близько немає нічого настільки ж важливого, як вона сама – про жоден баланс не може бути мови.

Читати далі про принципи балансу…

Спонсор запису
У великих містах бассейн все частіше стає необхідністю для відпочинку

Поняття емоційного інтелекту (emotional quotient (EQ) вперше було використане у 1990-му році американськими психологами Джоном Маєром та Пітером Соловеєм (таке милозвучне українське прізвище). Воно об’єднало в собі вміння людей розбиратися у своїх власних думках, почуттях та контролювати свої емоції. Мені ж з поняттям EQ вперше довелося зіткнутися років так зо два назад, на одній з практичних конференцій по управлінню персоналом. І тоді цей феномен надзвичайно мене зацікавив.

Категорія емоційного інтелекту йде своїми коренями в проблему жорсткої визначеності людської долі. І тут все дуже просто: якщо в момент настання зрілості людина володіє певним набором особистісних якостей та навичок – то чи здатна вона змінитися? Іншими словами, якщо, скажімо, у свої 25 років я раптом вирішую, що зовсім не хочу бути архітектором (про що мріяв і на що вчився з дитинства) і вирішую, що хочу стати маркетологом чи pr-менеджером (тобто обрати професію з абсолютно іншим набором необхідних якостей) то чи можу я набути ці якості, працюючи над собою? Чи можу змінитися?

Теорія EQ, як основного рушія людської результативності та ефективності (і як наслідок - успішності) імпонує мені саме тим, що за твердженнями дослідників емоційний інтелект піддається тренуванню. Себто, як і у випадку з м’язами, ви самі можете вирішувати, наскільки розвинутим буде ваш емоційний інтелект.

Читати далі про емоційний інтелект…

Спонсор запису:
Гарні басейни (бассейны) можна побудувати за тиждень

На тему статті наштовхнула мене публікація «Життя другого сорту» Сергія Гіпша, автора блога про український телеком (а, як виявилося, ще й власника блога на ЖЖ).

У статті Сергій ставить, як на мене, не зовсім логічний знак рівності між поняттями «запозичення світових практик» і «другосортністю». А може це я помиляюся? Давайте спробуємо розібратися!

«Меня интересует следующее: почему мы (имею в виду нацию) с раскрытыми ртами смотрим на то, что происходит на Западе или в Америке, с радостью делясь новостями о том, что какой-то известный блоггер запустил новую фишку, и пытаясь скопировать ее на наш рынок…

Это касается не только блогов. Та же ситуация в маркетинге и PR. Читать англоязычные блоги считается модно, внедрять то, что сделали PR-щики трансатлантических компаний несколько лет назад считается высшим пилотажем у нас…

И самый главный вопрос: устраивает ли нас (тебя конкретно) быть вторым сортом?»

Читати далі про “вакуум” і копіювання…

Спонсор запису:
Качественные фильтры для воды картриджного типа

Чи не єдина причина, яка спонукає людей щось робити – це мотивація. Вона може бути пов’язана з чим завгодно – нашою роботою, хобі, стосунками і звісно ж – будь-якими обов’язками, які ми на себе беремо.

Проте, дуже цікаво звернути увагу на інший фактор – типи мотивації. Умовно їх можна розділити на дві явно окреслені категорії: негативна мотивація і позитивна мотивація.

Кажучи дуже простими словами: негативна мотивація – це коли ви робите те, що ви робите, тому що в іншому разі вам буде дуже погано. Ви або захворієте, або втратите відчуття духу, або у деяких критичних випадках навіть помрете.

Яскравим прикладом негативної мотивації є похід до лікаря, коли у вас болить зуб. Взагалі, припустимо, ви дуже боїтесь стоматологів (приблизно так само, як боюсь їх я). І тому протягом довгих років ви навіть не дивитесь у бік стоматологічних клінік. Але настає момент, коли зуб починає боліти настільки нестерпно, що ви берете себе в руки і йдете до лікаря.

Читати далі про два типи мотивації…