Автор фотографії: В „Українській блогосфері” я неодноразово згадував, що займатися розвитком власного блога є сенс лише тоді, якщо ви дійсно отримуєте задоволення від процесу. А у випадку, якщо ви хочете перетворити ведення блогів на бізнес – отримання задоволення стає імперативою. Втім, для багатьох людей це твердження є не тільки не очевидним, а навіть сумнівним. Вони розділяють роботу (те, що приносить гроші) та задоволення, стверджуючи, що перша зовсім не зобов’язана бути ні приємною, ні улюбленою – головне, щоб забезпечувала засобами для існування.
Втім, поміркувавши над цим питанням ще раз, я, здається, знайшов математично точну відповідь на запитання, чому по-справжньому багаті люди ніколи не займаються справою, яка їм не подобається. Втім, перш ніж перейти до доведення теореми, давайте розберемося з аксіомою.
Багата людина не та, яка багато заробляє, а та, яка витрачає менше, ніж отримує!
Сподіваюся, що дана істина не потребує доведення? Адже дійсно, не має значення, скільки ви заробляєте! Якщо ви витрачаєте все до останньої копійки – ви не є багатою людиною. Про таких людей говорять: „живе від зарплати до зарплати” (чи, у випадку з бізнесом – „від прибутку до прибутку”).
Різноманітні дискусії про першочерговість монетизації, як стимулу для ведення блога, змусили мене ще раз замислитися про те, наскільки реально я веду блог „заради грошей” і наскільки „заради задоволення”. Бо взагалі, якщо пройтися по мотивації авторів, які задумуються про комерціалізацію своїх проектів – то прибуток так чи інакше справді знаходиться на перших місцях у рейтингу стимулів для ведення.
Чесно кажучи – я не бачу в цьому нічого поганого чи навіть дивного. Для людини природньо прагнути забезпечити себе та свою сім’ю діяльністю, яка не викликає відрази. Скажімо так: я міг би розвантажувати вагони і заробляти цим собі на життя; я міг би тягати цеглу на будівництві; чи вивчитися на архітектора і самостійно проектувати житло; зрештою, я міг би обрати будь-який фах і почати розвиток в цьому напрямку, щоб у майбутньому з його допомогою заробляти собі на життя. Але для кожної людини природньо серед майже безкінечного переліку потенційних можливостей для заробітку обирати саме той, який приносить їй задоволення.
Я люблю писати. Мені реально приносить задоволення сам процес створення статті, яку потім прочитають сотні, а можливо – навіть тисячі читачів. Тому у свій час я обрав філологію у Києво-Могилянській Академії, тому кількома роками раніше я закінчив школу молодого журналіста „ЮНПРЕС”, і можливо, саме тому видав два літературних збірники: прозовий і поетичний – у співавторстві з іншими молодими письменниками.
„Коли хобі починає приносити гроші, воно перетворюється на роботу і перестає приносити задоволення” – я не згоден з цим твердженням настільки, наскільки взагалі можливо бути з ним незгодним.
Якщо людина витрачає стандартних 8 годин на роботу (а ще 8 віддає сну), тоді робота забирає у неї рівно половину активного часу! Якщо ж за розповсюдженими сьогодні принципами робота забирає у людини більше часу – тоді „на життя” може залишитися зовсім небагато.
А чи готові ви свідомо, з повним розумінням того, що відбувається, віддати половину свого життя справі, яка не приносить жодного задоволення?..
Робота не лише „може”… вона „повинна” приносити задоволення! Інакше особисто я не бачу жодного сенсу у такій роботі. Якщо ви, скажімо, любите фотографувати – то чому б вам не стати професійним фотографом і не почати отримувати прибуток завдяки своєму хобі? Якщо ви обожнюєте програмувати на PHP – цьому вашому хобі також знайдеться практичне застосування. Скажімо, ви можете стати власником веб-проекту, або зайнятися розробкою інтернет-проектів для інших людей.
Іноді диву даєшся, з якою легкістю суспільство нав’язує людям „чужі” цілі! Найяскравішим прикладом такого нав’язування є „професійні вподобання” сучасної молоді. За яким принципом батьки вчорашніх учнів (чи, рідше – самі учні) обирають свою майбутню спеціальність (а значить і вищий навчальний заклад)? За яким принципом вчорашні студенти обирають свою професію?
Думаю, тут немає над чим ламати голову – в основі вибору у переважній більшості випадків лежать гроші. Цікаво не те! Цікаво – інше: яким чином більшість людей визначають „прибутковість” діяльності?
Можливо, ви також пам’ятаєте, як наприкінці 90-их років минулого століття було дуже модно навчатися на правничих факультетах, оскільки вважалося, що саме ця освіта дозволить в майбутньому зайняти престижну і головне – ВИСОКООПЛАЧУВАНУ – посаду юриста, адвоката, нотаріуса і т. п.
Ніколи не витрачайте свій час на діяльність, яка не приносить цінності! Я вже неодноразово згадував про це на своєму основному блозі. Але сьогодні хотілося б поміркувати трішечки про інше – взаємозв’зок між цінністю, яку створює та чи інша людина, і успішністю, якої вона здатна досягнути.
Основна суть економічних стосунків у всьому світі полягає в обміні цінності, згенерованої нашими (власними) зусиллями, на цінність, створену іншими людьми. Якщо скористатися простими прикладами, які зазвичай використовуються у американських освітніх мультфільмах, то принцип створення цінності можна пояснити на прикладі двох працівників, один з яких випікає хліб, а другий – шиє одяг. І та й інша діяльність, безперечно, є створенням цінності. А отже для того, щоб отримати плоди праці іншої людини, пекареві необхідно обміняти її на свій хліб, а шевцю – на свій одяг. В минулому саме так і відбувалося! Сьогодні ми використовуємо посередника – національну валюту.
