Блог Ярослава Федорака

Сьогодні мав нагоду поспілкуватися з однією людиною, про речі, які формують індивідуальний світогляд кожного. І ця розмова наштовхнула мене на деякі цікаві думки.

Що впливає на формування молодої людини (скажімо, школяра) як особистості? Що перетворює одних людей на самодостатніх індивідів, які вже у дуже молодому віці повністю беруть на себе відповідальність не лише за свою долю, але й за те оточення, на яке хоча б потенційно можуть впливати? І що не дає іншим не те що ставити і досягати якихось цілей, а взагалі – привести в порядок хоча б невеличкий «мікросвіт» свого повсякденного існування? Чому одні керують, а інші – дозволяють (ба, навіть прагнуть), щоб ними керували?

Знайти відповідь на ці запитання дуже складно…

Філософія твого життя…

Свідомість кожної людини – це по-суті набір певних переконань та стереотипів. Правил, якими вони керуються у своєму повсякденному житті. Але когось цей «набір» приводить на саму вершину: робить успішними бізнесменами, політиками, всесвітньовідомими діячами культури або науки – а когось – опускає на самий низ – під паркан із пляшкою горілки чи у смітник, який вони називають своїм домом.

Читати далі про те, чи існує ідеальне навчання…

Аргентина – не Китай! Чи є тут люди, які вважають інакше?

Аргументи на зразок «X» – не «Y» (де X – це одна країна, а Y – інша) зазвичай використовуються у дискусіях, де обговорюється політичний, економічний, культурний тощо устрій двох держав, коли «шальки терезів» починають схилятися на користь одного з опонентів:

«У сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила», - наголошує один з учасників дискусії!

«Ну а що ж ти хотів? Україна – не Росія!» - відрізає другий, тим самим перекреслюючи будь-які аргументи опонента. Після такого повороту подій вже наче й немає про що сперечатися…

Читати далі про те, чому Україна - не Росія…

Останнім часом, разом із накопиченням нових проектів, завдань та інтересів, я все більш гостро відчуваю постійну нестачу часу. А раз так – доводиться обирати, чим зайнятися прямо зараз, а що відкласти на потім…

Здавалося б, у цьому підході немає нічого дивного, адже так поступає абсолютна більшість людей. Кожного дня, приходячи на роботу, ми змушені розставляти пріоритети щодо виконання тих чи інших завдань (а у найгірших випадках ці пріоритети замість нас розставляють інші люди). Кожного дня, приходячи з роботи додому, ми знову ж постаємо перед пріоритетами: почитати книгу, яка вже давно вкривається пилюкою на полиці; відповісти на електронні листи від друзів; сходити з дружиною у кіно; чи завалитися на диван і подивитися телевізор.

Наші пріоритети часто не дають нам розважитись чи просто зіграти в покер, пропустивши кілька пляшечок пива з друзями.

Думаю, я мало кому відкрию секрет, якщо скажу, що 20% наших зусиль приносять 80% результату – це знаменитий принцип Парето, про який сьогодні знає майже кожен. Цей принцип діє практично у всіх сферах життя. 20% людей володіють 80% світового багатства; 20% наших занять створюють 80% ефекту, а 20% клієнтів компанії приносять 80% прибутку… продовжувати можна скільки завгодно!

Про що мало хто знає – так це про причину, яка не дає змогу втілити принцип Парето кожній пересічній людині! Адже очевидно, що збільшивши виконання найбільш ефективної роботи з 20% до 40% ми підвищимо свою ефективність майже вдвічі, а при цьому – витрачатимемо точнісінько таку саму кількість часу. Якщо ж всі 100% часу ми будемо зайняті тільки тими справами, які мають найбільше значення – тоді наша продуктивність зросте на (80*5) 400%!!!

Читати далі про практичне застосування принципу Паретто…