За останні кілька тижнів мені довелося дещо переосмислити для себе поняття лідерства, оскільки у доволі несподіваних ситуаціях я зіткнувся з двома крайніми його проявами. Хотів би поділитися деякими спостереженнями.
Передусім про те – чим лідерство не є (один із крайніх проявів, який стереотипно вважається лідерством, хоча насправді ним тут навіть не пахне): це жорстке керівництво. Якщо людина говорить: „Мене підвищили по службі і тепер у мене 50 підлеглих” – то швидш за все ви розмовляєте з представником саме такого – фальшивого – типу „лідерства”. Взагалі, я неодноразово стикався з ситуаціями, в яких люди „мірялися” своїми підлеглими:
- У мене 20 людей у підданні, а в тебе?
- А в мене поки-що тільки 7, але через місяць обіцяють підвищення і тоді я буду керувати цілим відділом - 35 співробітників.
Читати далі про лідерів та лідерство…
Цікаво, які важелі приводять в рух бажання людини змінювати всіх навколо під свої потреби. І чому, коли всі навколо не змінюються, людина починає відчувати якийсь дивний дискомфорт. Я навіть писав про це колись у своєму давно закинутому особистому блозі на ЖЖ. А значить і раніше задумувався над цією темою…
Адже відчуття гармонії між людьми (такими, як вони є) важить набагато більше, ніж чисто механістична „пристосованість” деталей. Допиляв напилком – і все зійшлося.
Але чомусь у стосунках так не працює! Потрібно не іншого пиляти під себе (і звісно ж – не себе під іншого), а знаходити якісь точки дотику, які вже є для вас спільними. Вочевидь, саме на цьому принципі народжуються будь-які стосунки, починаючи від легкої приязні і закінчуючи шаленим коханням. Правда до останнього іноді домішуються чисто фізіологічні елементи пристрасті, які не дають свідомо оцінити, наскільки ваше кохання базується на гармонії, а наскільки – на фізіології.
Читати далі про відчуття гармонії та пристосованість деталей…
Цікавим посиланням поділилася на днях Надія Баловсяк у своєму твіттері. Знайшов оригінал статті, на яку вона посилалася. Називається: „Як працювати менше, а зробити - більше”. На перший погляд цілком очевидні поради, але як починаєш розбиратися – виявляється, дуже мало хто їх дотримується. Тому вирішив перекласти на українську. Тим більше - що повністю згоден і сам намагаюся застосовувати практично кожну з них!
Давно відомий нам принцип Паретто (20% діяльності приносять 80% результату і навпаки)
Про принцип Паретто (20/80) я вже згадував у одній із перших статей на цьому блозі. Тож якщо ви хочете використовувати його у повсякденному житті – ідея тут дуже проста: намагайтесь звести до мінімуму 80% непродуктивного часу та зусиль:
- скорочуйте час на перегляд електронної пошти, моніторинг статистики, спілкування в асьці та Jabber-і тощо;
- навчіться говорити „ні” людям, які віднімають у вас дорогоцінний час. Коли працюєте – спілкуйтесь виключно з людьми, від яких напряму залежить результат роботи. Так само обмежте „порожнє” спілкування;
- приділіть більшу частину свого часу самій справі, встановіть суті і працюйте над нею, не відволікаючись на деталі.
Читати далі про те, як підвищити ефективність своїх зусиль…
Іноді диву даєшся, з якою легкістю суспільство нав’язує людям „чужі” цілі! Найяскравішим прикладом такого нав’язування є „професійні вподобання” сучасної молоді. За яким принципом батьки вчорашніх учнів (чи, рідше – самі учні) обирають свою майбутню спеціальність (а значить і вищий навчальний заклад)? За яким принципом вчорашні студенти обирають свою професію?
Думаю, тут немає над чим ламати голову – в основі вибору у переважній більшості випадків лежать гроші. Цікаво не те! Цікаво – інше: яким чином більшість людей визначають „прибутковість” діяльності?
Можливо, ви також пам’ятаєте, як наприкінці 90-их років минулого століття було дуже модно навчатися на правничих факультетах, оскільки вважалося, що саме ця освіта дозволить в майбутньому зайняти престижну і головне – ВИСОКООПЛАЧУВАНУ – посаду юриста, адвоката, нотаріуса і т. п.
Читати далі про професію, та те, яким чином все це стосується цілей…
В продовження теми, піднятої колись у статтях про навчання „Чи потрібно примусово навчати тих, хто вчитися не хоче?” і „Як стати хорошим учнем?”. Цитата з російського башу яка, за рівнем філософічності схожа більше навіть не на анекдот, а на повчальну притчу!
Спогади одного колишнього студента:
Дивлюся, як студенти вихваляються, хто з них більше нічого не робив і при цьому все здав.
Ех…
Коли я був студентом, я здавав право одній дуже милій жіночці. Вона була юристом-практиком, і я очікував, що такий спеціаліст буде мене „ганяти” „від” і „до” по всьому конспекту. Вона ж просто глянула на мене, і, нічого не запитуючи, поцікавилась:
- Оцінку вам яку ставити?
- Е… П’ять хотілося б.
Читати далі про необхідність навчатися…