Блог Ярослава Федорака

Громадська організація, про яку я згадував в „Українській блогосфері” як про найсоціальнішу та най-веб-два-нульнішу, запитує в українських блогерів, яким повинен бути „новий громадянин”. Не планував відповідати на це запитання (бо відповідь банальна), але раз вже запитали прямим текстом у асьці – відповім.

Новий громадянин – це людина, яка розуміє, що орієнтація на політику і політиків не здатна змінити нічого у їхньому житті, а лише їхні власні справи, які (як би нелогічно для когось це не звучало) державної політики зовсім не стосуються. До тих пір, поки в робочий час ми будемо переглядати рейтинги політичних фракцій та потенційних президентів на „Кореспонденті”, перечитуючи всі до одного коментарі до статті про „другу державну мову” – у нашому житті мало що зміниться.

Читати далі про “нового громадянина”…

Ввечері минулої неділі ми з дружиною повернулися із Єгипту. Звісно, мені дуже хочеться поділитися своїми враженнями від подорожі! Втім, не хотілося б писати про банальні речі, викладаючи нікому нецікаві фото: «це ми з дружиною на фоні Хеопса», «а це я їм морозиво на березі Червоного моря». Такого можна вдосталь надивитися у персональних щоденниках на ЖЖ чи тих же Однокласниках, створених здебільшого для хизування.

Я ж спробую зробити так, щоб мої розповіді про Єгипет (думаю, їх буде як мінімум дві, а можливо й більше) були не лише цікавими вузькому колу знайомих (які таки не проти узріти мою пику на березі Червоного моря), але й більш широкому колу потенційних відвідувачів, які, можливо, й самі колись надумають скористатися даними порадами і завітати до південної країни.

Але про все по-порядку.

Сьогодні я трішки розповім про компанію Wizzair, літаком якої ми добиралися до Шарм ель Шейху, де, власне і відпочивали. Передусім скажу, що якщо ви надумаєте скористатися послугами туроператора Anex (а саме він був провайдером нашої з Іванкою подорожі), то від Візейра вам нікуди не подітися. Можливо, ви ще не чули про цю доволі таки гучну компанію, яка з минулого року активно працює і в Україні – тоді, думаю, вам буде цікаво.

Читати далі про особливості польотів з Wizzair…

Сьогодні мені знову хотілося б повернутися до улюбленої (останнім часом) теми – управління часом. Хоча звісно ж, коли люди використовують це словосполучення – „управління часом” – вони мають на увазі щось інше. Бо як можна керувати часом? Ми ж не можемо зупинити його, чи сповільнити, чи, тим більше, змусити рухатися в інший бік. Ми не можемо керувати часом – зате ми можемо керувати собою (що частенько виявляється анітрохи не легше).

„Робіть те, що вам подобається. Отримуйте задоволення від своєї роботи”, – учать численні книги світових гуру успіху. З цим твердженням наче й не посперечаєшся! Адже й справді, людина здатна досягнути успіху лише за умови щирої любові до своєї роботи. Втім, будь-яке, навіть найулюбленіше завдання, іноді:

• набиває оскомину, якщо ним займатися занадто часто (довго);
• включає в себе ряд діяльностей, які приносять мало задоволення (чи взагалі його не приносять).

Наприклад, я дуже люблю займатися блогінгом. Втім, мені набагато більше подобається писати статті і спілкуватися з читачами, ніж оновлювати вордпрес, реєструвати блог у різноманітних каталогах та чистити коментарі від спаму. З іншого боку – ці завдання також є необхідними для розвитку проекту, і тому відмовитися від них неможливо.

Якби блогінг приносив мені тисячі доларів – я б найняв окрему людину, яка виконувала всі ці технічні функції. Але оскільки наразі це зовсім не так – доводиться все робити самостійно.

З іншого боку, у світі існує безліч інших видів діяльності, які приносять задоволення, але не є ні необхідними, ні терміновими. Хтось полюбляє погратися в комп’ютерні ігри, хтось витрачає час на мильні телесеріали, а хтось читає Донцову. Прямо скажемо – заняття радше для душі, ніж для користі. Але іноді так хочеться подарувати їм годинку-другу свого життя.

Читати далі про “жабу” та управління часом…

В питаннях виведення електронної валюти та конвертації її у звичайні паперові гроші, я, прямо скажемо, далеко не новачок. І, тим не менше, помітив тенденцію, що з кожним місяцем зручно і вигідно виводити WMZ у Києві стає все важче. Тому вирішив поділитися деякими своїми спостереженнями.

Перш за все, варто відзначити, що виводжу я зазвичай напряму у обмінних пунктах, отримуючи на руки долари (а не гривні). За всіма підрахунками, так втрачається найменше. Адже при конвертації WMZ у гривні і подальшому виведенні на банківську картку гроші втрачаються тричі: перший раз при конвертації (курс долар -> гривня у вебманівських обмінниках, прямо скажемо, далекий від комерційного, і звісно ж – не у вигідний для користувача бік). Другий раз при платі комісії компанії, яка проводитиме операцію (яка, в залежності від суми іноді може складати більше 5%), не кажучи вже про стабільну внутрішню комісю Webmoney, яка складає 0,8%. І втретє – при знятті коштів із картки (у різних банках сума може бути різною, але в моєму випадку складає 1%).

Читати далі про те, де у Києві можна вивести вебмані…

Що старшою стає людина, то більше обов’язків з’являється у її житті. Сім’я, друзі, родина, робота – а потрібно ж ще знайти час на відпочинок. Не дивно, що коли один або кілька аспектів життя опиняються у „пригніченому” становищі – загальний психоемоційний стан людини погіршується.

Але годин у добі рівно стільки, скільки є – ні більше, ні менше. На жаль (а може й на щастя), люди ще не навчилися збільшувати кількість відведеного їм часу. Тому єдиний вихід – ефективно розподіляти свою діяльність таким чином, щоб встигати більше (знаходити час для кожного із п’яти ключових елементів, які і створюють підґрунтя балансу).

З надзвичайно цікавим трактуванням моделі балансу я познайомився на StartUp Picnic, який відбувся кілька тижнів назад і на якому мені поталанило бути присутнім. Ось як виглядає класична модель пріоритизації, відповідно до цієї моделі:

1. Будь-який баланс завжди ґрунтується на абсолютному пануванні власного „Я”. Тільки здоровий егоїзм здатен перетворити людину на цілісну особистість. І перш, ніж ви зможете творити добро, допомагаючи кошенятам, які позалазили на високі дерева, вам просто необхідно „полюбити самого себе”.

Одна із 10-ти Божих заповідей так і звучить: „Полюби ближнього, як самого себе”. Правда, інтерпретуючи її, більшість людей чомусь зосереджуються на ближньому, забуваючи зробити наголос на тому, що стає очевидним із самого формулювання: Бог хоче, щоб людина любила саму себе! Але це так – релігійна лірика…

Основна суть написаного полягає в тому, що до тих пір, поки людина не усвідомить, що у цьому світі навіть близько немає нічого настільки ж важливого, як вона сама – про жоден баланс не може бути мови.

Читати далі про принципи балансу…