Блог Ярослава Федорака

Спонсор запису:
Империя воды – продажа бассейнов любого качества, размеров и ценовых категорий!

За що я люблю особистий блог, так це за можливість писати тут що завгодно, не турбуючись про вихід “за межі тематики”. Адже темою особистого блога, за великим рахунком, є його автор. А отже все, що захоплює чи цікавить мене у кожен конкретний момент часу, виявляється тематично доречним! Сьогодні це гра Minecraft…

Я вже трохи писав про Minecraft на сторінках “Української блогосфери”. Але та стаття мала радше характер “кейсу” – тобто прикладу того, як можна зробити бізнес на грі і отримати чималі прибутки, вгадавши вподобання аудиторії.

Чому попри жахливу (навіть по мірках кінця минулого століття) графіку та абсолютну відсутність сюжету гра зуміла стати настільки популярною? Можливо, тому, що вона дає гравцеві абсолютну свободу, дозволяє відчути себе дослідником та творцем. Адже в Майнкрафті можна змінювати все, що трапляється вам на шляху. І використовувати зібрані ресурси для того, щоб створити все, що вам завгодно. Спершу ви копаєте печеру, намагаючись вберегтися від нічних небезпек, а вже через кілька днів будуєте свій перший палац із золотими вежами.

Не дивно, що досліджуючи кейс, я не втримався і таки придбав Minecraft. А сьогодні пропоную вам власне відео, в якому описуються перші кроки у грі. Якщо ви також відчуваєте себе творцем та дослідником, можливо, вам буде цікаво ознайомитися з відео.

Читати далі про Minecraft і дивитися відео…

Деякі читачі мого особистого блога вже знають, що у вересні (тобто приблизно місяць назад) ми з дружиною пішли на курси керування автомобілем. А вчора було перше практичне заняття. Автошкола – це, мабуть, та річ, яка в даний момент життя захоплює мене найбільше. Тож я давно планував поділитися враженнями від навчання. Можливо – це буде навіть серія статей, яка стане в нагоді водіям-початківцям. Чи, радше, просто початківцям, оскільки водіями вони стануть у кращому випадку після закінчення школи.

Вчитися вирішив у київській автошколі «Альбатрос» (якщо ви цікавились цим питанням, то, можливо, також про неї чули). Вибрати школу мені було нескладно і на це вплинуло кілька факторів:

• по-перше, школа повинна знаходитися поруч з роботою (щоб не доводилося їхати через пів-міста, добираючись до неї). А в моєму випадку «поруч з роботою» означає і «поруч з домом», оскільки працюю і мешкаю в одному районі;
• по-друге, школа повинна бути якісною. А хто краще оцінить якість, як не люди, які вже мають досвід навчання? На щастя, двоє моїх співробітників уже навчалися у школі, яку я запримітив, і дали виключно позитивні відгуки. А трішки пізніше я абсолютно випадково дізнався, що у цій же школі навчався ще один мій товариш і колишній гуртожитський співмешканець. Його відгук про школу також був позитивним (як і результат – здача іспитів у МРЕВ з першого разу без жодних хабарів).

В принципі, цих відгуків було цілком достатньо і я практично прийняв рішення, та все ж вирішив доповнити їх відгуками з найширшого джерела – тобто Інтернету. А в ньому, як відомо – не буває єдиної думки. Та все ж відсоток позитивних відгуків був достатньо високим для того, щоб я нарешті перестав хвилюватися про якість і подав документи на навчання.

Читати далі про моє навчання у автошколі…

Минуло майже два роки з тих пір, як я писав про свій новий (на той момент) смартфон Nokia N82 і навіть викладав фотки, зроблені цим телефоном. Спливло чимало часу. Я й досі користуюся смартфоном Nokia N82, щоправда, вже без того захоплення, яке було в перші місяці після покупки. Правда і підводив він мене вкрай рідко, якщо не сказати ніколи! Втім, як би там не було – коли настане час міняти смартфон (а це може трапитися як через місяць, так і через рік), Нокію я більше не виберу…

Спробую пояснити зміну своїх пріоритетів, які на перший погляд можуть видатися нелогічними (адже все-таки Nokia тривалий час була моїм кумиром і начебто не трапилося нічого такого, що змусило б різко змінити любов на ненависть). Ненависті немає. Нокія була й залишається якісним технологічним брендом, але тепер у неї з’явилися конкуренти, які можуть запропонувати щось краще!

Широкий вибір опцій та характеристик: Добре чи погано?

У статті про Нокію, я згадував, наскільки складно мені було обрати смартфон. Компанія пропонувала (і продовжує пропонувати) велетенську кількість різноманітних моделей – але жодну з них не можна назвати ідеальною. Таке враження, що для забезпечення продажів кожної моделі, Нокія вважає за свій обов’язок додати «ложку дьогтю» у кожну «бочку меду». Якби споживач міг зібрати докупи функції із трьох чи чотирьох топових моделей – він отримав би ідеальний телефон. Але Nokia не спромоглася (чи не захотіла) зробити такий.

Читати далі про альтернативу смартфонам Nokia…

Взагалі, я не дуже часто згадую про минуле. Можливо, ще не той вік, щоб з насолодою повертатися до того „як добре все було” і з ностальгією зітхати про те, що ніколи вже не повернеться. Мабуть, у мені ще дуже багато „дитячості”, бо я щиро вірю, що найкраща частина мого життя ще попереду.

Втім, іноді, випадково натрапивши на атрибути минулого, починаєш згадувати. Іноді це заняття буває доволі веселим. Особливо, якщо спробувати порівняти, яким ти був „тоді” і яким став „тепер”.

Я більше 5-ти років не писав віршів. Навіть забув, що колись це було одним з улюблених моїх занять. І десь на старенькому комп’ютері в Чернівцях зберігається близько сотні „творів” (спеціально беру в лапки, щоб випадковий читач мого особистого блога бува не подумав, що я дійсно вважаю свої невмілі вірші творами).

Не знаю, що потягнуло мене поділитися деякими з віршів з „широкою” аудиторією (точніше кажучи, просто викласти в інтернет). Але тепер, якщо вам також цікаво, що ж там такого писав Ярослав (впевнений, що більшість із тих, хто познайомився зі мною протягом кількох останніх років, навіть уявити не може, що я писав вірші) – ви можете задовольнити свою цікавість, завітавши на мій авторський розділ в „Українській онлайн-спільноті”.

Читати далі про мою поезію та “Українську онлайн-спільноту”…

Сьогодні випадково натрапив і був сильно вражений 21-хвилинною відео-презентацією, яка принесла своєму авторові Джемі Оліверу (Jamie Oliver) приз TED у розмірі 100 тисяч доларів. Ці гроші були спрямовані на реалізацію його ініціативи щодо здорового харчування і виховання в людях необхідності “повертатися на кухню”, а не “знову до фастфуду”.

Американська нація ніколи не асоціювалася в мене з кухонним мистецтвом та особливою стрункістю її представників. Втім, я навіть гадки не мав, наскільки потужна проблема харчування у США. Зрозуміла річ, що середньостатистичний американець полюбляє і відвідує МакДональдс частіше, ніж середньостатистичний українець. Але той факт, що американці і вдома продовжують їсти свої піци, хот-доги, картоплю фрі – та інший подібний непотріб, який легко готується методом завантаження у мікрохвилівку та 5-15-хвилинного нагрівання – став для мене справжнім відкриттям. Аж не віриться, що багато з них ніколи не пробували справжньої їжі – майстерно зготованої домашньої печені, вареників з картоплею, борщу чи, зрештою – свіжого салату з помідорів та огірків…

Проте, мабуть найбільше мене вразила частина відео, де Джемі Олівер демонструє дітям різні овочі, а вони уявлення не мають “що це таке”? Так, один хлопчик називає помідор картоплею. А інший – дивлячись на картоплину, щиро признається, що не знає, що це…

Читати далі і дивитися відео про мистецтво харчування…