Блог Ярослава Федорака

Автор фотографії: tophera Сподіваюся, я ще не встиг вам набриднути своїми уроками керування автомобілем та історіями навчання в автошколі. У будь-якому разі, думаю, це буде остання стаття на цю тему. З двома попередніми ви можете познайомитися за посиланнями:

• Мої перші уроки керування автомобілем;
• Ще раз про автошколу, внутрішні іспити, іспити у ДАІ та отримання прав.

Третя стаття буде коротшою та носитиме максимально практичний характер – в ній я поділюся корисною інформацією щодо будови автомобіля, яка особисто для мене дуже полегшила процес початкового навчання.

Основні труднощі навчання для абсолютних початківців (особливо, якщо йдеться про машину з механічною коробкою передач) полягають в запам’ятовуванні цілого ряду дій, які слід виконати, щоб рушити з місця, загальмувати, зупинити автомобіль, перебудуватися в іншу смугу для руху тощо. Всі ці дії пов’язані з пришвидшенням чи навпаки – сповільненням – а отже супроводжуються постійним перемиканням передач та маніпулюванням педалями зчеплення, гальма та газу.

У першій статті я вже описував перелік та черговість дій, які потрібно здійснити, щоб рушити з місця. Досвідчений водій робить це все на повному автоматі – навіть не замислюючись, чому так виходить. Якщо спобувати попросити його пояснити, як він керує автомобілем, думаю, він не зможе цього зробити. Принаймні так – щоб було зрозуміло новачкові. Завчати ж послідовність, не розуміючи, що відбувається „всередині” – як мінімум не дуже розумно. І звісно ж – набагато складніше.

Читати далі про будову автомобіля…

Автор фотографії: madmolecule В „Українській блогосфері” я неодноразово згадував, що займатися розвитком власного блога є сенс лише тоді, якщо ви дійсно отримуєте задоволення від процесу. А у випадку, якщо ви хочете перетворити ведення блогів на бізнес – отримання задоволення стає імперативою. Втім, для багатьох людей це твердження є не тільки не очевидним, а навіть сумнівним. Вони розділяють роботу (те, що приносить гроші) та задоволення, стверджуючи, що перша зовсім не зобов’язана бути ні приємною, ні улюбленою – головне, щоб забезпечувала засобами для існування.

Втім, поміркувавши над цим питанням ще раз, я, здається, знайшов математично точну відповідь на запитання, чому по-справжньому багаті люди ніколи не займаються справою, яка їм не подобається. Втім, перш ніж перейти до доведення теореми, давайте розберемося з аксіомою.

Багата людина не та, яка багато заробляє, а та, яка витрачає менше, ніж отримує!

Сподіваюся, що дана істина не потребує доведення? Адже дійсно, не має значення, скільки ви заробляєте! Якщо ви витрачаєте все до останньої копійки – ви не є багатою людиною. Про таких людей говорять: „живе від зарплати до зарплати” (чи, у випадку з бізнесом – „від прибутку до прибутку”).

Читати далі про роботу багатих людей…

Кілька тижнів назад я вже трохи ділився своїми враженнями від навчання у автошколі, а головне – першими уроками керування автомобілем. А оскільки на минулі вихідні я нарешті здав іспити у ДАІ (МРЕО) і отримав омріяне посвідчення водія, то мабуть буде доречно закінчити розпочату розповідь і поділитися новими враженнями.

Уроки керування автомобілем

Люди, які читали попередню статтю, безперечно, пам’ятають, який шок викликав у мене перший урок керування автомобілем – скільки інформації потрібно було запам’ятати і використовувати у реальному житті, при цьому ще й стежачи за дорожніми умовами. За власним досвідом скажу, що подібний стан напівшоку-напівбожевілля при посадці за руль зберігається протягом перших п’яти-шести занять. Основна причина цього – необхідність пам’ятати і свідомо виконувати безліч функцій, які у досвідченого водія „прописані” на рівні підсвідомості і він виконує їх, навіть не задумуючись.

Наприклад, банальне завдання – рушити з місця, виконується досвідченим водієм автоматично. Єдине, на що він звертає увагу – це умови на дорозі (як припаркований автомобіль, як краще виїхати з парковки, чи немає перешкод для руху тощо). Новачку ж, який як і я не має жодного досвіду потрібно постійно тримати у голові весь набір дій: перевірити дзеркала, перевірити сидіння, пристібнути пасок безпеки, перевірити нейтральну передачу, витиснути зчеплення, ввімкнути запалювання, ввімкнути передачу (якщо задню – то це ще складніше), знятися з ручника, почати повільно відпускати зчеплення до моменту, коли машина рушить з місця, повільно додати газ, відпустити зчеплення повністю, розігнатися до 10-15 км. і перемикнутися на другу передачу (а для цього відпустити газ, витиснути зчеплення, перемикнути передачу, плавно відпустити зчеплення, додати газ)…

Розумієте, про що я говорю (це саме той момент, коли досвідчений водій повинен поблажливо посміхнутися, а новачок – нічого не зрозуміти, адже він переживе це все, тільки вперше сівши за руль).

Отже, кожне наступне заняття з водіння – це такий-собі міні-челендж, своєрідна боротьба із самим собою. При чому рівень енергії і напруги протягом всього заняття (особливо, на перших порах) важко із чимось порівняти – після заняття (а це 1,5 години) я завжди виходив з машини „витиснутим”, наче лимон. До сих пір мені важко зрозуміти, яким чином моя дружина переживала спарені заняття (вона ходила на уроки вранці о 6-тій годині і брала одразу два заняття).

Читати далі про уроки керування автомобілем, внутрішні іспити та іспит у ДАІ…

Відомий мислитель у сфері управління, індієць за походженням, а також основоположник концепції ключової компетенції компанії C.K. Prahalad, виділяв два типи так званої „інтелектуальної ліні” (intellectual laziness):

1. Лінь великих і багатих компаній (чи людей), титанів корпоративного світу, коли йдеться про захист бідних (слабких) верств населення чи про глобальні потреби суспільства.
2. Лінь гуманітаріїв, які готові скаржитися на „погане життя”, але не готові і пальцем об палець стукнути, щоб забезпечити себе власними силами. Для них „прибуток” – це брудне слово. А той, хто думає про прибуток – родич диявола.

Зловив себе на думці, що в блогах дуже часто зустрічаюся з другим типом ліні…

А ще прикольно вважати за норму заробіток важкою працею на роботі, яка не приносить задоволення, і при цьому соромитися бажання отримати прибуток від хобі – заняття справою, яку по-справжньому любиш.

Якщо коротко – фільм мені дуже сподобався. Сподобалося практично все – від початку до кінця. Після перегляду з’являється бажання діяти, щось робити, якось розвиватися. Єдиний мінус – сюжет таки дійсно трохи затягнутий (про що говорили багато інших глядачів). При чому, я навіть не знаю, які сцени можна було б з нього викинути, але затягнутість все одно відчувається. Що, втім, не псує враження від фільму вцілому.

Засмучує і той факт, що ти вже знаєш про хепіенд – що Facebook став популярним, що його ніхто не відсудив у Марка і що мережа продовжувала і продовжує розвиватися шаленими темпами. Але це аж ніяк не можна поставити фільму в недолік, просто такі реалії, що сьогодні практично кожен знає про Facebook.

Цікавіше було послухати враження дружини, яка хоч і товаришує з Інтернетом, все ж активним користувачем соцмереж та інших web 2.0-них штучок не є. А їй фільм видався жорстоким. Шкода було фінансового директора Facebook, якого, м’яко кажучи, обвели навколо пальця. І хоча дійсно його роль у становленні соцмережі була виключно «інвесторською», та все ж обман Цукерберга був зрадою. «Nothing personal, just business», – в даному випадку ця фраза звучить, як виправдання з вуст негідника.

Читати далі про “Соціальну мережу”…