Блог Ярослава Федорака

Минуло майже два роки з тих пір, як я писав про свій новий (на той момент) смартфон Nokia N82 і навіть викладав фотки, зроблені цим телефоном. Спливло чимало часу. Я й досі користуюся смартфоном Nokia N82, щоправда, вже без того захоплення, яке було в перші місяці після покупки. Правда і підводив він мене вкрай рідко, якщо не сказати ніколи! Втім, як би там не було – коли настане час міняти смартфон (а це може трапитися як через місяць, так і через рік), Нокію я більше не виберу…

Спробую пояснити зміну своїх пріоритетів, які на перший погляд можуть видатися нелогічними (адже все-таки Nokia тривалий час була моїм кумиром і начебто не трапилося нічого такого, що змусило б різко змінити любов на ненависть). Ненависті немає. Нокія була й залишається якісним технологічним брендом, але тепер у неї з’явилися конкуренти, які можуть запропонувати щось краще!

Широкий вибір опцій та характеристик: Добре чи погано?

У статті про Нокію, я згадував, наскільки складно мені було обрати смартфон. Компанія пропонувала (і продовжує пропонувати) велетенську кількість різноманітних моделей – але жодну з них не можна назвати ідеальною. Таке враження, що для забезпечення продажів кожної моделі, Нокія вважає за свій обов’язок додати «ложку дьогтю» у кожну «бочку меду». Якби споживач міг зібрати докупи функції із трьох чи чотирьох топових моделей – він отримав би ідеальний телефон. Але Nokia не спромоглася (чи не захотіла) зробити такий.

Читати далі про альтернативу смартфонам Nokia…

Сьогодні випадково натрапив і був сильно вражений 21-хвилинною відео-презентацією, яка принесла своєму авторові Джемі Оліверу (Jamie Oliver) приз TED у розмірі 100 тисяч доларів. Ці гроші були спрямовані на реалізацію його ініціативи щодо здорового харчування і виховання в людях необхідності “повертатися на кухню”, а не “знову до фастфуду”.

Американська нація ніколи не асоціювалася в мене з кухонним мистецтвом та особливою стрункістю її представників. Втім, я навіть гадки не мав, наскільки потужна проблема харчування у США. Зрозуміла річ, що середньостатистичний американець полюбляє і відвідує МакДональдс частіше, ніж середньостатистичний українець. Але той факт, що американці і вдома продовжують їсти свої піци, хот-доги, картоплю фрі – та інший подібний непотріб, який легко готується методом завантаження у мікрохвилівку та 5-15-хвилинного нагрівання – став для мене справжнім відкриттям. Аж не віриться, що багато з них ніколи не пробували справжньої їжі – майстерно зготованої домашньої печені, вареників з картоплею, борщу чи, зрештою – свіжого салату з помідорів та огірків…

Проте, мабуть найбільше мене вразила частина відео, де Джемі Олівер демонструє дітям різні овочі, а вони уявлення не мають “що це таке”? Так, один хлопчик називає помідор картоплею. А інший – дивлячись на картоплину, щиро признається, що не знає, що це…

Читати далі і дивитися відео про мистецтво харчування…

Літню відпустку, як і минулу, ми з дружиною провели в Єгипті. Дуже багато сонця, ще більше моря і надзвичайна безтурботність – ось що сподобалося нам минулого разу і змусило відвідати цю країну повторно.

Власне, їдучи в Єгипет на початку серпня, ми ще й зуміли “сховатися” від київської спеки, оскільки погода в Шарм Ель Шейху нічим не відрізнялася від київської. Температура повітря так само коливалася від 36 до 42, ось тільки вологість повітря у Єгипті набагато нижча, що дозволяє переносити цю температуру куди легше. Словом, хто пам’ятає, що робилося в Україні на початку і всередині серпня – чудово мене зрозуміє.

Втім, сьогодні я хотів поділитися з вами враженнями не тільки і не стільки самою подорожжю до Єгипту, скільки однією з екскурсій, на які нам з Іванкою поталанило потрапити: Мотосафарі на квадроциклах пустелею.

Замість передмови, скажу, що автомобілі – це моя давня мрія, хоча на жаль ще не маю власного. А квадроцикл, як не крути, це все-таки певний аналог автомобіля. Тому на екскурсію хотілося страшенно. І мушу визнати – вона вдалася.

Відразу по прибуттю до бази квадроциклів, нам показали, як зав’язувати арафатки (хто не знає – це клітчасті хустинки), які повинні захищати нас від піску та пилюки. Власне, як бачите – обличчя під час поїздки захищене повністю: окуляри закривають очі, а арафатка – все інше. На фото я і Іванка.

Читати далі про нашу подож до Єгипту та мотосафарі…

Спонсор запису:
Нужны часы классические? Часы бренда orient для вас. Мы ценим время.

Кілька слів про авторські права та права тих, хто купує інформаційні продукти з блога Габріеля Німеха (Gabriel Nijmeh). Як на мене – дуже влучно!

“Коли я купую улюблений CD, плачу за нього готівкою і йду додому – то в жодній з цих дій я не підписую ліцензійної угоди. Більше того, ніхто навіть не просить мене підписати її. Я купую диск так само, як купую хліб – просто плачу за нього гроші і забираю товар, який тепер по праву належить мені.

“Але ж ні, – говорять мені захисники авторського права, – тепер ти зв’язаний ліцензійною угодою, яку ніколи не підписував”.

Читати далі про ліцензію та право власності…

Майже двотижневе мовчання у блогах було невипадковим (і пов’язувалося не тільки з напливом ліні). Минулого тижня ми з дружиною таки відкрили для себе чарівний світ гірськолижного катання. Минулорічна спроба зробити це була “перекреслена” погодніми умовами. Але цього року, попри всі наші побоювання і навіть необхідність перенести поїздку (спершу вона планувалася на кінець грудня), нам таки вдалося вперше в житті стати на лижі. І навіть з’їхати з гори!

Чесно признаюся – задоволення неймовірне. Особливо, коли після кількох спроб вперше починаєш відчувати, що лижі тебе слухаються. Перше враження після того, як одягнув на себе важкі гірськолижні чоботи – відчуття страшенної незграбності. Кому не доводилося раніше мати справи з лижним взуттям – навряд чи зможе мене зрозуміти. Навіть фотки, які я спеціально викладаю нижче, навряд чи зможуть передати відчуття скованості, що виникають у цих чоботах. Ноги буквально не гнуться. Спускатися по сходах вниз можна тільки міцно тримаючись за поручень та й то – збоку ти виглядатимеш, як інвалід.

Читати далі про лижі та Буковель…