Спонсор запису
У великих містах бассейн все частіше стає необхідністю для відпочинку
Поняття емоційного інтелекту (emotional quotient (EQ) вперше було використане у 1990-му році американськими психологами Джоном Маєром та Пітером Соловеєм (таке милозвучне українське прізвище). Воно об’єднало в собі вміння людей розбиратися у своїх власних думках, почуттях та контролювати свої емоції. Мені ж з поняттям EQ вперше довелося зіткнутися років так зо два назад, на одній з практичних конференцій по управлінню персоналом. І тоді цей феномен надзвичайно мене зацікавив.
Категорія емоційного інтелекту йде своїми коренями в проблему жорсткої визначеності людської долі. І тут все дуже просто: якщо в момент настання зрілості людина володіє певним набором особистісних якостей та навичок – то чи здатна вона змінитися? Іншими словами, якщо, скажімо, у свої 25 років я раптом вирішую, що зовсім не хочу бути архітектором (про що мріяв і на що вчився з дитинства) і вирішую, що хочу стати маркетологом чи pr-менеджером (тобто обрати професію з абсолютно іншим набором необхідних якостей) то чи можу я набути ці якості, працюючи над собою? Чи можу змінитися?
Теорія EQ, як основного рушія людської результативності та ефективності (і як наслідок - успішності) імпонує мені саме тим, що за твердженнями дослідників емоційний інтелект піддається тренуванню. Себто, як і у випадку з м’язами, ви самі можете вирішувати, наскільки розвинутим буде ваш емоційний інтелект.
Читати далі про емоційний інтелект…
Цікавим посиланням поділилася на днях Надія Баловсяк у своєму твіттері. Знайшов оригінал статті, на яку вона посилалася. Називається: „Як працювати менше, а зробити - більше”. На перший погляд цілком очевидні поради, але як починаєш розбиратися – виявляється, дуже мало хто їх дотримується. Тому вирішив перекласти на українську. Тим більше - що повністю згоден і сам намагаюся застосовувати практично кожну з них!
Давно відомий нам принцип Паретто (20% діяльності приносять 80% результату і навпаки)
Про принцип Паретто (20/80) я вже згадував у одній із перших статей на цьому блозі. Тож якщо ви хочете використовувати його у повсякденному житті – ідея тут дуже проста: намагайтесь звести до мінімуму 80% непродуктивного часу та зусиль:
- скорочуйте час на перегляд електронної пошти, моніторинг статистики, спілкування в асьці та Jabber-і тощо;
- навчіться говорити „ні” людям, які віднімають у вас дорогоцінний час. Коли працюєте – спілкуйтесь виключно з людьми, від яких напряму залежить результат роботи. Так само обмежте „порожнє” спілкування;
- приділіть більшу частину свого часу самій справі, встановіть суті і працюйте над нею, не відволікаючись на деталі.
Читати далі про те, як підвищити ефективність своїх зусиль…
Іноді диву даєшся, з якою легкістю суспільство нав’язує людям „чужі” цілі! Найяскравішим прикладом такого нав’язування є „професійні вподобання” сучасної молоді. За яким принципом батьки вчорашніх учнів (чи, рідше – самі учні) обирають свою майбутню спеціальність (а значить і вищий навчальний заклад)? За яким принципом вчорашні студенти обирають свою професію?
Думаю, тут немає над чим ламати голову – в основі вибору у переважній більшості випадків лежать гроші. Цікаво не те! Цікаво – інше: яким чином більшість людей визначають „прибутковість” діяльності?
Можливо, ви також пам’ятаєте, як наприкінці 90-их років минулого століття було дуже модно навчатися на правничих факультетах, оскільки вважалося, що саме ця освіта дозволить в майбутньому зайняти престижну і головне – ВИСОКООПЛАЧУВАНУ – посаду юриста, адвоката, нотаріуса і т. п.
Читати далі про професію, та те, яким чином все це стосується цілей…
Сьогодні абсолютно випадково натрапив на посилання на свій блог у Богдана Варщука G3D-а, який пропонує долучитися до чергової естафети під назвою “Чого я досягнув у житті”. Ну так - то й так! Чудова причина поповнити блог ще однією статтею. Тим більше, що пишу я в особистому блозі не дуже часто.
Мені імпонує фраза, сказана кимось із відомих: “Як тільки ви визнаєте, що чогось досягнули - значить настав час помирати”! Насправді, я усвідомлюю, що всі ті кроки, які вже довелося пройти на моєму короткому життєвому шляху - це лише початок. Сподіваюся, майбутнє буде сповнене новими враженнями та відкриттями. Ну і звісно ж - досягненнями.
Але, звісна річ, є кілька речей, за які я вдячний долі:
Дізнатися, так за що ж я вдячний долі…
У всьому світі, мабуть, не знайдеться й десятка людей, які були б повністю задоволені своєю долею. Вони можуть посміхатися на прес-конференціях та поглинати чорну ікру в найдорожчих світових ресторанах. Вони навіть можуть ствердно відповідати на запитання: „Чи вважаєте ви себе щасливою людиною?” – і при цьому говорити щиру правду. Але, як би там не було – вони майже завжди знають чого їм не вистачає, щоб було ще краще!
Погодьтесь, більшість людей прекрасно знають (чи принаймні, думають, що знають), чого їм не вистачає „для повного щастя”. Комусь не вистачає квартири, хтось мріє про машину, інший – знайти ідеальну пару для шлюбу, хтось – схуднути, поправитись, почати власний бізнес, наростити м’язи, розірвати стосунки, які не приносять задоволення, позбавитись від целюліту, кинути палити, купити новий нетбук… і т. д. і т. п.
Читати далі про цілі та “переходи”…