Коли кількість ідей та напівреалізованих проектів зростає, цілком закономірне запитання, яке постає перед людиною: „Де б узяти дві-три, а ще краще – зразу 10 додаткових годин у добі?” Мені довелося перевірити істинність цього твердження на власному прикладі.
Останнім часом як на роботі, так і поза нею доводиться реалізовувати дуже багато нових ідей та працювати над різноманітними проектами. Як правило, все закінчується просто-таки шаленою втомою, недоспаними ночами, темними колами під очима і головним болем, який стає все більш регулярним.
Звісно, вирішити цю проблему повністю неможливо. Але можна розпланувати свій час таким чином, щоб встигати більше. Основна хитрість полягає в тому, як людина виконує поставлені завдання. Якраз „нелогічність” цієї хитрості і призводить до того, що більшість людей закінчують свій день із незмінним головним болем!
На жаль, я вже не згадаю, де вперше про це прочитав. Але спробую поділитися із вами досвідом…
Читати далі про те, як робити більше за менший час…
Ніколи не витрачайте свій час на діяльність, яка не приносить цінності! Я вже неодноразово згадував про це на своєму основному блозі. Але сьогодні хотілося б поміркувати трішечки про інше – взаємозв’зок між цінністю, яку створює та чи інша людина, і успішністю, якої вона здатна досягнути.
Основна суть економічних стосунків у всьому світі полягає в обміні цінності, згенерованої нашими (власними) зусиллями, на цінність, створену іншими людьми. Якщо скористатися простими прикладами, які зазвичай використовуються у американських освітніх мультфільмах, то принцип створення цінності можна пояснити на прикладі двох працівників, один з яких випікає хліб, а другий – шиє одяг. І та й інша діяльність, безперечно, є створенням цінності. А отже для того, щоб отримати плоди праці іншої людини, пекареві необхідно обміняти її на свій хліб, а шевцю – на свій одяг. В минулому саме так і відбувалося! Сьогодні ми використовуємо посередника – національну валюту.
Читати далі про принципи цінності…
Аргентина – не Китай! Чи є тут люди, які вважають інакше?
Аргументи на зразок «X» – не «Y» (де X – це одна країна, а Y – інша) зазвичай використовуються у дискусіях, де обговорюється політичний, економічний, культурний тощо устрій двох держав, коли «шальки терезів» починають схилятися на користь одного з опонентів:
«У сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила», - наголошує один з учасників дискусії!
«Ну а що ж ти хотів? Україна – не Росія!» - відрізає другий, тим самим перекреслюючи будь-які аргументи опонента. Після такого повороту подій вже наче й немає про що сперечатися…
Читати далі про те, чому Україна - не Росія…
Над цим питанням я задумався після того, як прочитав у Олександра Семенюти (FireOn) статтю про «Уроки скоропису у вузі». А точніше, після того, як в коментарях до цієї статті зав’язалася така собі дискусія про совковість методів викладання у вищих навчальних закладах, та те, чому ця ситуація досі залишається фактично незмінною.
І знаєте, про що ще я подумав? Якби у мене не було особистого блога, то цей пост швидш за все не з’явився б (просто не було б де його опублікувати). З кожною наступною подібною ситуацією я все більше переконуюся, як це класно – мати власний особистий блог.
Якщо в двох словах: у вузах до сих пір панує багато в чому хибне переконання, що конспекти неодмінно потрібно писати і що робити це необхідно тільки вручну! Мовляв, якщо використати конспект товариша або й взагалі – скористатися електронною версією конспекту, залишеного минулими поколіннями студентів – то в голові нічого не відкладеться. А так – хоча б механічна робота змусить вас засвоїти матеріал.
Читати далі про радянські принципи та небажання здобувати освіту…
Коли я ще навчався у школі, то був на 100% переконаний, що успіх людини в житті дуже значною мірою залежить від її походження. Тут начебто все логічно! Припустимо, народився б я у родині нафтового олігарха – була б у мене квартира, машина і власний валютний рахунок у Швейцарському банку ще до того, як мені виповнилося 18 років.
Але ж у такому разі йдеться саме про матеріальну складову успіху! А як же бути з психологічною? Що, врешті-решт, робити з душею?
Не знаю, чи приносять великі гроші щастя, але чомусь, коли спробую уявити себе магнатом-міліонером, то у думках я щасливішим не стаю. А отже можна припустити, що і в реальності буде так само…
Значить, для того щоб бути успішним – замало бути багатим. З чого робимо висновок – народження у родині нафтового магната саме по собі не робить людину успішною. Багатою – так!
Але не успішною.
Читати далі про вихід за межі зони комфорту…