Блог Ярослава Федорака

Відомий філософ Аристотель колись говорив: “Гроші не роблять нас щасливими, а лише заспокоюють нерви”. Ця фраза, прочитана сьогодні у статті за матеріалами виступу Блаженнішого Кардинала Любомира Гузара, наштовхнула мене на роздуми.

Адже й справді, щастя приносять не гроші, і навіть не їх кількість, а сльоза на очах бабусі, до якої ви несподівано приїхали на день народження; посмішка на обличчі дружини, якій ви раптом вирішили подарувати квіти; теплі обійми старого друга, з яким ви не бачилися сто років…

Щастя – це коли ви займаєтеся своєю справою не тому, що за неї вам заплатять n-ну кількість грошей, а тому, що не займатися просто не можете і займалися б навіть якби не було ніякої фінансової мотивації.

Щастя – спостерігати як світ навколо вас і завдяки вам стає кращим. Розуміти, що ви потрібні цьому світові, вашому навколишньому оточенню, людям, які вас люблять і поважають, як і вони потрібні вам.

Щастя – знати, що ви живете повним життям і окрім роботи 8 годин на день 5 днів на тиждень у вас є те, що запалює вогник в очах. Без різниці, хобі це, сім’я, діти, друзі чи все одночасно!

Читати далі про гроші та щастя…

Попри деяку „заїждженість” тематики управління часом та наявність суттєвих сумнівів щодо того, що часом можна „керувати” у класичному розумінні цього слова, я вже давно обдумую велику статтю про те, як, коли, на що і навіщо люди витрачають свій час. У мене вже навіть з’явилася власна невеличка „філософська система” щодо цієї тематики. Правда у ній безліч „темних плям” і парадоксів, які важко пояснити. Але ж і я не Кант чи Декарт.

А вся справа в тому, що постійно розширюючи обсяг своїх бажань та обов’язків, я все більш матеріально стикаюся з нестачею часу. Просто фізично не вистачає „простору” для того, щоб виконувати все заплановане. Як наслідок – „під ніж” іде сон та час для відпочинку. Останній, чесно кажучи, зі всіх сил опирається, іноді вводячи мене у стан абсолютного ступору, коли працювати треба – але вже неможливо. Доводиться дивитися якийсь фільм чи йти на прогулянку, щоб відновитися. А про ранкові страждання, коли вже час на роботу, а ти відчуваєш себе зовсім невиспаним та „розбитим” я краще промовчу.

Отже, надмір планів, надмір завдань, надмір робіт… І відмовлятися від чогось зовсім не хочеться! Зрештою, чи не зараз той вік, коли потрібно пробувати все, на світі, щоб знайти свою нішу, своє покликання, те, що приноситиме найбільше задоволення? А нові ідеї все накопичуються та накопичуються. При цьому годин у добі більше не стає…

Відволікаючі фактори. Як від них позбавитися?

Втім, навіть того, що є, може виявитися більш, ніж достатньо, якщо навчитися боротися з відволікаючими факторами, які в прямому сенсі пожирають час і роблять це з такою „наполегливістю” та безнадійністю, що іноді руки опускаються.

Шукаючи способів боротьби з цими „нахабами”, які в кінцевому рахунку крадуть мій вільний час та сон, я прийшов до деяких висновків, якими спішу поділитися:

Читати далі про відволікаючі фактори та боротьбу з ними…

Автор фотографії: madmolecule В „Українській блогосфері” я неодноразово згадував, що займатися розвитком власного блога є сенс лише тоді, якщо ви дійсно отримуєте задоволення від процесу. А у випадку, якщо ви хочете перетворити ведення блогів на бізнес – отримання задоволення стає імперативою. Втім, для багатьох людей це твердження є не тільки не очевидним, а навіть сумнівним. Вони розділяють роботу (те, що приносить гроші) та задоволення, стверджуючи, що перша зовсім не зобов’язана бути ні приємною, ні улюбленою – головне, щоб забезпечувала засобами для існування.

Втім, поміркувавши над цим питанням ще раз, я, здається, знайшов математично точну відповідь на запитання, чому по-справжньому багаті люди ніколи не займаються справою, яка їм не подобається. Втім, перш ніж перейти до доведення теореми, давайте розберемося з аксіомою.

Багата людина не та, яка багато заробляє, а та, яка витрачає менше, ніж отримує!

Сподіваюся, що дана істина не потребує доведення? Адже дійсно, не має значення, скільки ви заробляєте! Якщо ви витрачаєте все до останньої копійки – ви не є багатою людиною. Про таких людей говорять: „живе від зарплати до зарплати” (чи, у випадку з бізнесом – „від прибутку до прибутку”).

Читати далі про роботу багатих людей…

Відомий мислитель у сфері управління, індієць за походженням, а також основоположник концепції ключової компетенції компанії C.K. Prahalad, виділяв два типи так званої „інтелектуальної ліні” (intellectual laziness):

1. Лінь великих і багатих компаній (чи людей), титанів корпоративного світу, коли йдеться про захист бідних (слабких) верств населення чи про глобальні потреби суспільства.
2. Лінь гуманітаріїв, які готові скаржитися на „погане життя”, але не готові і пальцем об палець стукнути, щоб забезпечити себе власними силами. Для них „прибуток” – це брудне слово. А той, хто думає про прибуток – родич диявола.

Зловив себе на думці, що в блогах дуже часто зустрічаюся з другим типом ліні…

А ще прикольно вважати за норму заробіток важкою працею на роботі, яка не приносить задоволення, і при цьому соромитися бажання отримати прибуток від хобі – заняття справою, яку по-справжньому любиш.

Сьогодні випадково натрапив і був сильно вражений 21-хвилинною відео-презентацією, яка принесла своєму авторові Джемі Оліверу (Jamie Oliver) приз TED у розмірі 100 тисяч доларів. Ці гроші були спрямовані на реалізацію його ініціативи щодо здорового харчування і виховання в людях необхідності “повертатися на кухню”, а не “знову до фастфуду”.

Американська нація ніколи не асоціювалася в мене з кухонним мистецтвом та особливою стрункістю її представників. Втім, я навіть гадки не мав, наскільки потужна проблема харчування у США. Зрозуміла річ, що середньостатистичний американець полюбляє і відвідує МакДональдс частіше, ніж середньостатистичний українець. Але той факт, що американці і вдома продовжують їсти свої піци, хот-доги, картоплю фрі – та інший подібний непотріб, який легко готується методом завантаження у мікрохвилівку та 5-15-хвилинного нагрівання – став для мене справжнім відкриттям. Аж не віриться, що багато з них ніколи не пробували справжньої їжі – майстерно зготованої домашньої печені, вареників з картоплею, борщу чи, зрештою – свіжого салату з помідорів та огірків…

Проте, мабуть найбільше мене вразила частина відео, де Джемі Олівер демонструє дітям різні овочі, а вони уявлення не мають “що це таке”? Так, один хлопчик називає помідор картоплею. А інший – дивлячись на картоплину, щиро признається, що не знає, що це…

Читати далі і дивитися відео про мистецтво харчування…