Січ 22 2010

Лідери… Формальні та реальні

Tag: роздуми — 16:37

За останні кілька тижнів мені довелося дещо переосмислити для себе поняття лідерства, оскільки у доволі несподіваних ситуаціях я зіткнувся з двома крайніми його проявами. Хотів би поділитися деякими спостереженнями.

Передусім про те – чим лідерство не є (один із крайніх проявів, який стереотипно вважається лідерством, хоча насправді ним тут навіть не пахне): це жорстке керівництво. Якщо людина говорить: „Мене підвищили по службі і тепер у мене 50 підлеглих” – то швидш за все ви розмовляєте з представником саме такого – фальшивого – типу „лідерства”. Взагалі, я неодноразово стикався з ситуаціями, в яких люди „мірялися” своїми підлеглими:

- У мене 20 людей у підданні, а в тебе?
- А в мене поки-що тільки 7, але через місяць обіцяють підвищення і тоді я буду керувати цілим відділом - 35 співробітників.

Читати далі про лідерів та лідерство…


Гру 09 2009

Яким повинен бути „новий громадянин”

Громадська організація, про яку я згадував в „Українській блогосфері” як про найсоціальнішу та най-веб-два-нульнішу, запитує в українських блогерів, яким повинен бути „новий громадянин”. Не планував відповідати на це запитання (бо відповідь банальна), але раз вже запитали прямим текстом у асьці – відповім.

Новий громадянин – це людина, яка розуміє, що орієнтація на політику і політиків не здатна змінити нічого у їхньому житті, а лише їхні власні справи, які (як би нелогічно для когось це не звучало) державної політики зовсім не стосуються. До тих пір, поки в робочий час ми будемо переглядати рейтинги політичних фракцій та потенційних президентів на „Кореспонденті”, перечитуючи всі до одного коментарі до статті про „другу державну мову” – у нашому житті мало що зміниться.

Читати далі про “нового громадянина”…


Лип 24 2009

А якщо я не хочу „їсти жабу”?

Сьогодні мені знову хотілося б повернутися до улюбленої (останнім часом) теми – управління часом. Хоча звісно ж, коли люди використовують це словосполучення – „управління часом” – вони мають на увазі щось інше. Бо як можна керувати часом? Ми ж не можемо зупинити його, чи сповільнити, чи, тим більше, змусити рухатися в інший бік. Ми не можемо керувати часом – зате ми можемо керувати собою (що частенько виявляється анітрохи не легше).

„Робіть те, що вам подобається. Отримуйте задоволення від своєї роботи”, - учать численні книги світових гуру успіху. З цим твердженням наче й не посперечаєшся! Адже й справді, людина здатна досягнути успіху лише за умови щирої любові до своєї роботи. Втім, будь-яке, навіть найулюбленіше завдання, іноді:

  • набиває оскомину, якщо ним займатися занадто часто (довго);
  • включає в себе ряд діяльностей, які приносять мало задоволення (чи взагалі його не приносять).

Наприклад, я дуже люблю займатися блогінгом. Втім, мені набагато більше подобається писати статті і спілкуватися з читачами, ніж оновлювати вордпрес, реєструвати блог у різноманітних каталогах та чистити коментарі від спаму. З іншого боку – ці завдання також є необхідними для розвитку проекту, і тому відмовитися від них неможливо.

Якби блогінг приносив мені тисячі доларів – я б найняв окрему людину, яка виконувала всі ці технічні функції. Але оскільки наразі це зовсім не так – доводиться все робити самостійно.

З іншого боку, у світі існує безліч інших видів діяльності, які приносять задоволення, але не є ні необхідними, ні терміновими. Хтось полюбляє погратися в комп’ютерні ігри, хтось витрачає час на мильні телесеріали, а хтось читає Донцову. Прямо скажемо – заняття радше для душі, ніж для користі. Але іноді так хочеться подарувати їм годинку-другу свого життя.

Читати далі про “жабу” та управління часом…


Лип 10 2009

Баланс, якого всі ми так шукаємо

Що старшою стає людина, то більше обов’язків з’являється у її житті. Сім’я, друзі, родина, робота – а потрібно ж ще знайти час на відпочинок. Не дивно, що коли один або кілька аспектів життя опиняються у „пригніченому” становищі – загальний психоемоційний стан людини погіршується.

Але годин у добі рівно стільки, скільки є – ні більше, ні менше. На жаль (а може й на щастя), люди ще не навчилися збільшувати кількість відведеного їм часу. Тому єдиний вихід – ефективно розподіляти свою діяльність таким чином, щоб встигати більше (знаходити час для кожного із п’яти ключових елементів, які і створюють підґрунтя балансу).

З надзвичайно цікавим трактуванням моделі балансу я познайомився на StartUp Picnic, який відбувся кілька тижнів назад і на якому мені поталанило бути присутнім. Ось як виглядає класична модель пріоритизації, відповідно до цієї моделі:

  1. Будь-який баланс завжди ґрунтується на абсолютному пануванні власного „Я”. Тільки здоровий егоїзм здатен перетворити людину на цілісну особистість. І перш, ніж ви зможете творити добро, допомагаючи кошенятам, які позалазили на високі дерева, вам просто необхідно „полюбити самого себе”.
  2. Одна із 10-ти Божих заповідей так і звучить: „Полюби ближнього, як самого себе”. Правда, інтерпретуючи її, більшість людей чомусь зосереджуються на ближньому, забуваючи зробити наголос на тому, що стає очевидним із самого формулювання: Бог хоче, щоб людина любила саму себе! Але це так – релігійна лірика…

    Основна суть написаного полягає в тому, що до тих пір, поки людина не усвідомить, що у цьому світі навіть близько немає нічого настільки ж важливого, як вона сама – про жоден баланс не може бути мови.

    Читати далі про принципи балансу…


Кві 24 2009

Український дискурс, або Національність – це не лише мова!

Обдумуючи цю статтю, я наче сперечався сам із собою. Бо сам чудово розумію і на глибинному рівні усвідомлюю, що мова – це той грунт, без якого нація, як культурна одиниця, гине. З мови вона починається. Але нація – це все-таки не лише мова.

На подібні думки наштовхнув мене коментар Олександра Жиденка aka Sandy, з яким я повністю погодився. Майже з кожним словом. З кожною ідеєю (чи напівідеєю), яка виникала у тому коментарі. А потім сам себе злякався. Бо не можна – категорично не можна – видавати свої власні бажання за дійсність. Бо коли я читаю текст, який повністю відповідає моїм власним спостереженням – то ковтаю його, наче той бальзам… – а він і лягає, як бальзам на душу. І чомусь думаю, що такий шаблон поведінки притаманний якщо не всім – то принаймні дуже багатьом людям. Ми любимо читати те, що відповідає нашому власному світогляду. Бо це начебто ще раз доводить, що ми праві.

Але до всього (а до своїх власних переконань - особливо) варто бути критичними. І тим більше, у випадках, коли ми стикаємося з текстами (думками, ідеями), з якими погоджуємося на 100%.

Читати далі про українську мову та націю…