Блог Ярослава Федорака

Автор фотографії: Alex E. Proimos Дивовижно, як часто всі наші провали та невдачі можна пояснити банальною лінню. Про це цікаво, і, як на мене, дуже влучно пише у своєму блозі Сет Годін.

Він розповідає історію зі своєї юності, коли він навчався в коледжі і спеціалізувався на математичних дисциплінах. Навантаження було “шаленим”. Для того, щоб підвищити свій рівень, Сет відвідував три чи чотири різні курси з математики. І так тривало до тих пір, поки одного дня він не зрозумів, що б’ється головою об стіну. Численні диференціали, виміри і трасформації викликали у нього нудоту. Йому не вистачало інтелекту для того, щоб осягнути по-справжньому “високу” математику. Тому Сет вирішив відмовитися від подальшого навчання.

Втім, аналізуючи цю ситуацію пізніше, Сет приходить до висновку, що рішення покинути математичні курси не мало ніякого зв’язку з його інтелектуальним рівнем. Це було всього лишень встановлення пріоритетів, до яких математика більше не входила.

Але що цікаво – коли люди переживають провал, вони готові радше назвати себе “тупими”, ніж “лінивими”. І основна причина цьому – лінь занадто легко “виправити”, а “тупість” – вона, начебто, вроджена. Тут вже нічого не вдієш!

Коли людина відмовляється від своєї мети, вона нарікає на відсутність талантів/знань/вроджених навичок тим самим намагаючись позбутися від почуття вини. А й справді, хто ж винен, що у людини немає таланту до математики/мови/економіки чи будь-якої іншої дисципліни? Винна природа.

Лише одиниці здатні визнати, що справжньою причиною провалу стала їхня власна лінь. І це дійсно набагато складніше, адже в такому випадку ви практично визнаєте, що у вас було все необхідне для досягнення поставленої цілі, і тільки ви самі винні в тому, що піддалися ліні.

Якщо виправдовувати свою лінь “вродженими вадами” (як от відсутність таланту) занадто часто – виникає ризик записати себе до категорії “невдах” – людей, в житті яких завжди все безнадійно та погано. Такі люди нудні, слабкі і, зазвичай, фінансово неспроможні, а єдина емоція, яка виникає при спілкуванні з ними – це жалість.

Ви, мабуть, думаєте, що “невдахи” почувають себе погано і намагаються будь-якими способами вибратися зі свого незавидного стану? А ось і ні! Адже, як і у випадку з намаганням виправдати свою лінь власною ж “тупістю”, бути невдахою виявляється вигідно. І переконати невдаху, що в житті у нього насправді не все так погано, практично неможливо… тому що йому просто невигідно це визнавати.

Автор фотографії: txd

Статус “навдахи” дозволяє “легально”, а головне – без особливих нарікань з боку власної ж совісті уникати складних викликів та перекладати рішення проблем на чужі плечі. Адже найпростіший спосіб викликати жалість до себе – це притворитися слабким чи навіть хворим. А слабкого у нас не б’ють (навіть приказка така є), йому допомагають, його менше навантажують, приділяючи більше уваги та турботи.

Позицію “слабкої” людина зазвичай обирає у глибокому дитинстві. Батьки та рідні “ведуться” на дитячу слабкість з наївністю, якій можна позаздрити. Обравши дієву стратегію, діти можуть стати воістину геніальними акторами, щоб переконати батьків у власній слабкості та безпорадності. А їхня “гра”, в свою чергу, може виявитися настільки переконливою, що з певного моменту вони самі починають вірити у власну долю “невдахи”.

Внутрішня логіка позиції невдахи проста. В дитинстві позиція слабкості та безпорадності дозволяє йому ефективно маніпулювати своїм оточенням, а в дорослому житті та сама логіка уникання труднощів застосовується для обману самого себе! Адже що дорослішою стає людина – то краще вона розуміє: далеко не всі труднощі створюються зовнішніми обставинами. Окрім зовнішніх – бувають і внутрішні перешкоди, і з ними сильній людині доведеться боротися. А слабка – спихне все на “вроджені вади”. Ось і доводиться вірити у власну безпорадність, щоб одночасно і відмовитися від зіткнення з реальністю і уникнути почуття вини.