Блог Ярослава Федорака

Кілька тижнів назад я вже трохи ділився своїми враженнями від навчання у автошколі, а головне – першими уроками керування автомобілем. А оскільки на минулі вихідні я нарешті здав іспити у ДАІ (МРЕО) і отримав омріяне посвідчення водія, то мабуть буде доречно закінчити розпочату розповідь і поділитися новими враженнями.

Уроки керування автомобілем

Люди, які читали попередню статтю, безперечно, пам’ятають, який шок викликав у мене перший урок керування автомобілем – скільки інформації потрібно було запам’ятати і використовувати у реальному житті, при цьому ще й стежачи за дорожніми умовами. За власним досвідом скажу, що подібний стан напівшоку-напівбожевілля при посадці за руль зберігається протягом перших п’яти-шести занять. Основна причина цього – необхідність пам’ятати і свідомо виконувати безліч функцій, які у досвідченого водія „прописані” на рівні підсвідомості і він виконує їх, навіть не задумуючись.

Наприклад, банальне завдання – рушити з місця, виконується досвідченим водієм автоматично. Єдине, на що він звертає увагу – це умови на дорозі (як припаркований автомобіль, як краще виїхати з парковки, чи немає перешкод для руху тощо). Новачку ж, який як і я не має жодного досвіду потрібно постійно тримати у голові весь набір дій: перевірити дзеркала, перевірити сидіння, пристібнути пасок безпеки, перевірити нейтральну передачу, витиснути зчеплення, ввімкнути запалювання, ввімкнути передачу (якщо задню – то це ще складніше), знятися з ручника, почати повільно відпускати зчеплення до моменту, коли машина рушить з місця, повільно додати газ, відпустити зчеплення повністю, розігнатися до 10-15 км. і перемикнутися на другу передачу (а для цього відпустити газ, витиснути зчеплення, перемикнути передачу, плавно відпустити зчеплення, додати газ)…

Розумієте, про що я говорю (це саме той момент, коли досвідчений водій повинен поблажливо посміхнутися, а новачок – нічого не зрозуміти, адже він переживе це все, тільки вперше сівши за руль).

Отже, кожне наступне заняття з водіння – це такий-собі міні-челендж, своєрідна боротьба із самим собою. При чому рівень енергії і напруги протягом всього заняття (особливо, на перших порах) важко із чимось порівняти – після заняття (а це 1,5 години) я завжди виходив з машини „витиснутим”, наче лимон. До сих пір мені важко зрозуміти, яким чином моя дружина переживала спарені заняття (вона ходила на уроки вранці о 6-тій годині і брала одразу два заняття).

Читати далі про уроки керування автомобілем, внутрішні іспити та іспит у ДАІ…

Відомий мислитель у сфері управління, індієць за походженням, а також основоположник концепції ключової компетенції компанії C.K. Prahalad, виділяв два типи так званої „інтелектуальної ліні” (intellectual laziness):

1. Лінь великих і багатих компаній (чи людей), титанів корпоративного світу, коли йдеться про захист бідних (слабких) верств населення чи про глобальні потреби суспільства.
2. Лінь гуманітаріїв, які готові скаржитися на „погане життя”, але не готові і пальцем об палець стукнути, щоб забезпечити себе власними силами. Для них „прибуток” – це брудне слово. А той, хто думає про прибуток – родич диявола.

Зловив себе на думці, що в блогах дуже часто зустрічаюся з другим типом ліні…

А ще прикольно вважати за норму заробіток важкою працею на роботі, яка не приносить задоволення, і при цьому соромитися бажання отримати прибуток від хобі – заняття справою, яку по-справжньому любиш.