Блог Ярослава Федорака

Літню відпустку, як і минулу, ми з дружиною провели в Єгипті. Дуже багато сонця, ще більше моря і надзвичайна безтурботність – ось що сподобалося нам минулого разу і змусило відвідати цю країну повторно.

Власне, їдучи в Єгипет на початку серпня, ми ще й зуміли “сховатися” від київської спеки, оскільки погода в Шарм Ель Шейху нічим не відрізнялася від київської. Температура повітря так само коливалася від 36 до 42, ось тільки вологість повітря у Єгипті набагато нижча, що дозволяє переносити цю температуру куди легше. Словом, хто пам’ятає, що робилося в Україні на початку і всередині серпня – чудово мене зрозуміє.

Втім, сьогодні я хотів поділитися з вами враженнями не тільки і не стільки самою подорожжю до Єгипту, скільки однією з екскурсій, на які нам з Іванкою поталанило потрапити: Мотосафарі на квадроциклах пустелею.

Замість передмови, скажу, що автомобілі – це моя давня мрія, хоча на жаль ще не маю власного. А квадроцикл, як не крути, це все-таки певний аналог автомобіля. Тому на екскурсію хотілося страшенно. І мушу визнати – вона вдалася.

Відразу по прибуттю до бази квадроциклів, нам показали, як зав’язувати арафатки (хто не знає – це клітчасті хустинки), які повинні захищати нас від піску та пилюки. Власне, як бачите – обличчя під час поїздки захищене повністю: окуляри закривають очі, а арафатка – все інше. На фото я і Іванка.

Після п’ятихвилинного інструктажу та пояснення основ керування квадроциклом ми нарешті сіли верхи на цю машину.

Але не все так швидко – на виїзді з бази квадроциклів утворилася чимала черга. Стояли хвилин п’ятнадцять на палючому сонці і чекали, поки підтягнуться всі, хто відстав. А народу було багато. Аж ніяк не менше сотні чоловік.

Поки чекали виїзду – трохи пофоткали територію бази. Досить цікаві автентичні приміщення на задньому тлі. А ось цьому корінному мешканцю, схоже, не потрібні ніякі арафатки для катання на квадроциклі.

Нарешті рушили. Кайф від керування транспортним засобом поєднується з кайфом від споглядання всеосяжної пустелі. Якби ще трішки прохолодніше – взагалі був би рай.

Трішки відстали від народу, щоб пофоткати пустелю. Те, що куріє попереду – то череда квадроциклів. Ми тягнемося десь майже у самому кінці.

Ось так насправді виглядає пісок у пустелі. Жодним чином не схоже на те, що ми звикли вважати піском і чим граються діти у пісочницях. Ця субстанція радше нагадує дрібну гальку. І, тим не менше – це пісок.

Сорокахвилинна (чи близько того) поїздка закінчується біля поселення бедуїнів. Тут я ніяк не можу втриматися, щоб не сфоткатися біля “вірного коня”…

…і відразу ж пересісти на іншого “коня” – верблюда. Найстрашніше, коли верблюд починає підводитися чи сідати. Реально високо! Існує міф, що єгиптяни дозволяють сісти на верблюда безкоштовно, а за те, щоб зійти з нього, вимагають гроші. Так ось – це міф. Правда долар бедуїнчику (хлопчик у чорному) я таки дав. Але виключно з доброї волі і вже після того, як міцно стояв на землі.

А от Іванка кататися на верблюдах не захотіла (мабуть боялася, що плюнуть) і чекала мене в бедуїнському поселенні.

Поверталися назад уже затемна, тому фоток немає. А ще нам трапився квадроцикл, у якого не працювали фари, тому їхали дуже екстримально – дорогу не освітлювало практично нічого, окрім фар наступного за нами квадроцикла. Тож, коли хоч трішки відривалися – доводилося їхати повністю наосліп.

Загалом же сафарі мені дуже сподобалося – особливо та частина, де ми власне їхали пустелею. А ще прийшла ідея записатися на курси водіння. Уб’ю двох зайців – і машиною покермую, і на права здам!

За підтримки:
Узнайте о сертификации. сертификация в Украине – это совсем недорого и просто.