Блог Ярослава Федорака

Майже двотижневе мовчання у блогах було невипадковим (і пов’язувалося не тільки з напливом ліні). Минулого тижня ми з дружиною таки відкрили для себе чарівний світ гірськолижного катання. Минулорічна спроба зробити це була “перекреслена” погодніми умовами. Але цього року, попри всі наші побоювання і навіть необхідність перенести поїздку (спершу вона планувалася на кінець грудня), нам таки вдалося вперше в житті стати на лижі. І навіть з’їхати з гори!

Чесно признаюся – задоволення неймовірне. Особливо, коли після кількох спроб вперше починаєш відчувати, що лижі тебе слухаються. Перше враження після того, як одягнув на себе важкі гірськолижні чоботи – відчуття страшенної незграбності. Кому не доводилося раніше мати справи з лижним взуттям – навряд чи зможе мене зрозуміти. Навіть фотки, які я спеціально викладаю нижче, навряд чи зможуть передати відчуття скованості, що виникають у цих чоботах. Ноги буквально не гнуться. Спускатися по сходах вниз можна тільки міцно тримаючись за поручень та й то – збоку ти виглядатимеш, як інвалід.

Проте вся ця незвичність пропадає після кількох годин, проведених у гірськолижному взутті. Головне – зрозуміти, що найзручніше стояти в них, якщо всім тілом спиратися на передні “язички” черевик. До речі, саме така поза вважається правильною під час катання. Основна помилка новачків полягає саме в тому, що вони намагаються стояти прямо і, як наслідок, під час руху завалюються назад. При цьому контроль над лижами миттєво втрачається і падіння у 90% випадків не уникнути.

Отже, хоча моя стаття навряд чи замінить вам лижного інструктора (якби не інструктор, ми з дружиною навіть лижі одягнути мабуть не зуміли б) – основний принцип я все-таки окреслив – головне – всю вагу свого тіла максимально перенести вперед. Специфіка взуття не дасть вам впасти, а навіть навпаки – розвантажить ваші ноги. При цьому контроль над лижами під час руху буде максимальним.

Перші проблеми можуть виникнути вже при посадці на підйомник, оскільки крісла навіть не планують зупинятися, щоб ви підсіли, і все потрібно робити на ходу. А якщо до лиж ви ще не звикли – то це може виявитися не такою вже й простою справою. Потрібно пройти через турнікети (майже такі самі, як в метро), вийти на лінію руху крісел і, розвернувшись до них спиною, сісти. Після чого підйомник понесе вас у довгу (5-10 хвилин) прогулянку по повітрю.

Сходження із підйомника також відбувається у русі – тому основна хитрість тут – стати на прямі ноги і відразу схилитися вперед (щоб не завалитися прямо під крісло). В принципі – це не складно. Але, якщо робити це вперше – дуже легко втратити рівновагу. Звичка приходить з практикою.

Основна стійка під час першого спуску з гори (а ми практикувалися на найпростішій трасі для новачків) – це плуг (носки лиж зведені разом, а п’яти – максимально розведені). В такій стійці ви не розганяєтесь, а навпаки – гальмуєте. Втім, якщо схил виявиться досить крутим – контролювати свою швидкість все-рівно буде складно (ніякий плуг не допоможе). Тому потрібно навчитися падати.

І лише після тривалих тренувань на “синіх” (колір на карті) трасах для новачків відкривається дорога на більш складні “червоні” траси для досвідчених лижників. Ми з Іванкою лише в останній день перебування два рази спробували з’їхати через короткий відрізок червоної траси. Першого разу упав я, другого – Іванка. Отже, до цієї траси ми, мабуть, ще не “доросли”.

Але все-рівно покажу вам фотку, як виглядає червона траса:

Для порівняння – ось так виглядає синя траса:

А після активного катання, немає нічого кращого, ніж випити скляночку гарячого запашного глінтвейну:

Тож поїздка вдалася на всі 100%. Дуже хочеться повторити. Можливо, наступного року ми підкоримо собі червоні траси! А хто все ще роздумує, чи варто їхати на лижі – не зволікайте. Воно того варте! Чесно-чесно!

І до речі, що стосується цін – не такий страшний Буковель, як його малюють. Якщо буде час і натхнення – у одній із наступних статей поділюся і цим аспектом нашої подорожі.