Кві 09
Чи обов’язково жити у «вакуумі», щоб створити щось «своє»?
Спонсор запису:
Гарні басейни (бассейны) можна побудувати за тиждень
На тему статті наштовхнула мене публікація «Життя другого сорту» Сергія Гіпша, автора блога про український телеком (а, як виявилося, ще й власника блога на ЖЖ).
У статті Сергій ставить, як на мене, не зовсім логічний знак рівності між поняттями «запозичення світових практик» і «другосортністю». А може це я помиляюся? Давайте спробуємо розібратися!
«Меня интересует следующее: почему мы (имею в виду нацию) с раскрытыми ртами смотрим на то, что происходит на Западе или в Америке, с радостью делясь новостями о том, что какой-то известный блоггер запустил новую фишку, и пытаясь скопировать ее на наш рынок…
Это касается не только блогов. Та же ситуация в маркетинге и PR. Читать англоязычные блоги считается модно, внедрять то, что сделали PR-щики трансатлантических компаний несколько лет назад считается высшим пилотажем у нас…
И самый главный вопрос: устраивает ли нас (тебя конкретно) быть вторым сортом?»
Я вже приводив у коментарях до запису Сергія аргумент про колесо, тому не буду повторюватися. Основна ідея полягає в тому, що неможливо створити щось нове у вакуумі.
Уявімо собі геніального фізика, який відкриває новий закон, що повністю перевертає уявлення людства про всесвіт. Або геніального математика, який створює теорії, що потім стають основою нових уявлень про числення. Ці люди досягають вершин у своїй сфері саме завдяки тому, що починають не з нуля.
Вони, звісно, можуть відкидати певні догми, які раніше вважалися незаперечними. Але щоб зробити це, їм потрібна основа. Опора, на яку буде встановлено важіль, що ним можна перевернути світ. Для того, щоб відкрити основи новітньої геометрії, вони просто таки повинні розуміти ідеї геометрії класичної. Бо інакше ніяк. Бо у вакуумі ідеї не народжуються – для них там просто немає матеріалу.
Людина, яка починає «винаходити велосипед» з нуля, можливо й досягне успіху у своїх починаннях. Але цей успіх буде куди меншим, ніж той, якого б вона досягнула, якби з дитинства знала про існування та принцип роботи велосипеда і використовувала це у своїх дослідженнях.
Не буду заперечувати, що як і в кожному правилі, тут є свої винятки. Теоретично, геній може проявити себе навіть без знання основ певної сфери. Або створити щось феноменальне абсолютно випадково (історія знає кілька таких випадків). Але чи варто орієнтуватися на випадковість?
Тому я вважаю, що найкращі практики – це і є та основа з якої може вирости щось своє, неперевершене, унікальне. Те, що почнуть використовувати як «кращу практику» інші.
Візьміть велосипед, якщо він уже створений, і рушайте у мандрівку. Так ви досягнете куди більшого, ніж замкнувшись з купою брухту та інструментами у сараї, намагаючись вигадати «свій велосипед». Бо по дорозі вам можуть трапитися дивні і ніким раніше не помічені речі, які й стануть основою вашої унікальності…
А велосипед… це всього лише засіб пересування!
Квітень 10th, 2009 at 13:05
Дивився хороший документальний фільм у якому дослідник (жаль не запам’ятав його ім’я) подорожує світом, шукаючи причини, чому одні народи досягли вершин розвитку цивілізації, а інші залишаються на низькому рівні. Особливо запам’яталася частина про Африку. До приходу європейських колонізаторів у Африці малярія не була дуже поширеним захворюванням. Тому що жителі тропічного Африки проживали на підвищеннях рельєфу далі від річок. І африканські міста не були схожими на міста у країнах з помірним кліматом. А колонізатори, прийшовши в Африку стали будувати поселення на свій лад — біля води з малярійними комарами. В результаті і європейці хворіли, і корінне населення, навчившись чужого, хворіли і досі хворіють. У Екваторіальній Азії проблема малярії не стоїть так гостро — вони не мавпують європейське будівництво, а беруть від нього тільки найкраще. В результаті Сингапур і Малайзія тепер стали високорозвиненими країнами.
Загалом, я погоджуюся з тобою, Ярослав, але не з кожним винаходом чи практикою усе так просто як з велосипедом. Та й велосипедом краще їздити по рівнині, а не в горах, по тихій вулиці, а не по шосе.
Будь-яка країна відносно незалежна система. Новий елемент у системі потенційно небезпечний. Хоча свої винаходи та практики теж можуть похитнути рівновагу. Тобто запозичувати чуже треба, але перевіряти, чи підходить воно для наших реалій. Щоб не сталося як з кроликами у Австралії.
ЗІ Ньютон був скромний, він казав „Я бачу так далеко, бо стою на плечах гігантів“.
Квітень 10th, 2009 at 13:53
chugylo, я абсолютно згоден з тим, що не потрібно “мавпувати”. Наслідування повинно бути доцільним і без пристосування до реалій конкретного континенту/країни/регіону навряд чи принесе очікуваний результат. Історія про Африку, до речі, дуже показова у цьому сенсі.
З іншого боку, мене дуже дивує підхід, коли будь-яка передова технологія або практика відкидається тільки тому, що вона була вигадана в іншому місці. Насправді я переконаний, що у наших (українських) реаліях може працювати набагато більше світових практик, ніж працює сьогодні. А багато з них були відкинуті тільки тому, що: “Україна - не Америка, їхні підходи не для нас”…