Блог Ярослава Федорака

Спонсор запису:
Просування та розкрутка сайтів в Інтернеті та пошукових системах

Цей пост – по суті коментар до статті Сергія Петренка про роль твіттера, які інструмента маркетингу, який я, попри всі свої старання, так і не зміг запостити у систему коментування IntenseDebate, встановлену на його блозі (хоча перепробував безліч варіантів, починаючи від різних браузерів, і закінчуючи реєстрацією в самій системі). Чудовий спосіб “спростити” життя коментаторові! Але зараз не про неї…

Отже, стаття Сергія – це відгук на мій переклад десяти ознак, які вказують, що вашій компанії не варто користуватися твіттером, опублікованих на Менеджмент@БЛОЗі. Чесно кажучи, було навіть якось дивно читати такий відгук від людини, яка чудово розуміється на тонкощах функціонування принципів Web 2.0 та первинності комунікацій у сучасному інтернеті.

В якийсь момент у мене склалося враження, що Сергій просто неправильно зрозумів основну ідею статті. Я жодною мірою не намагаюся применшити роль твіттера, як інструмета для маркетингу та піару. Навпаки – вважаю його одним із найкращих сервісів для просування послуг та продуктів в інтернеті. Все питання в тому, яким чином це буде відбуватися! Може настав час нарешті відійти від “канонів одностороннього мовлення минулого тисячоліття”?

Звісно ж багатьо компаній “народної любові” та відомих особистостей цілком можуть дозволити собі ігнорувати ці поради. Твіттери Apple, Google, Microsoft, Nokia, Nikon та ще кількох десятків а може й сотень великих корпорацій здобудуть свою порцію “любові”, навіть якщо порушать всі десять “принципів” (які насправді правилами не є), наведених у статті. Вся іронія полягає в тому, що якраз подібні “великі” (і не тільки в плані розмірів) організації зазвичай будують свою стратегію досить зважено і Web-2-нульно. І, як справедливо було відзначено у коментарях до статті Сергія, якби вони ще й відповідали на твіти, писали від душі, словом – вели повноцінну Web-2.0 діяльність – результати виявилися б ще більш вражаючими.

Втім, сумніваюся, що Українські компанії, які за “покликом моди” раптом вирішать створити і собі твіттер-акаунти і при цьому поститимуть туди тільки посилання на власні офіційні прес-релізи, платитимуть фоловерам за підписку, не відповідатимуть на запитання і затверджуватимуть кожен твіт на найвищому рівні, отримають хоча б якусь більш-менш адекватну віддачу.

Яскравий приклад тому – якраз твіттер Президента України. В якому страшному сні видано, щоб аккаунт президента фоловили тільки 600 підписників? Це навіть не смішно – це страшно! Чи варто говорити, що якби Ющенко офіційно заявив, що буде вести свій аккаунт самостійно і намагатиметься відповідати на всі твіти (гіпотетично… я знаю що насправді з нашим рівнем політиків цього швидш за все ніколи не буде) – то кількість зросла б не у два і навіть не у десять разів. А разів так у 50-100. Думаю, навіть із тих, хто ще не знає про існування твіттера, багато хто створив би собі аккаунти тільки для того, щоб фоловити Президента.

Що ж стосується “правил” – то за великим рахунком в інтернеті їх взагалі немає і бути не може. Навіть спамери, які щодня розсилають на електронні скриньки користувачів мільярди повідомлень також займаються “ефективною” діяльністю у плані віддачі від інвестицій. Та чи означає це, що таку практику варто переймати?