Блог Ярослава Федорака

Спонсор запису
У великих містах бассейн все частіше стає необхідністю для відпочинку

Поняття емоційного інтелекту (emotional quotient (EQ) вперше було використане у 1990-му році американськими психологами Джоном Маєром та Пітером Соловеєм (таке милозвучне українське прізвище). Воно об’єднало в собі вміння людей розбиратися у своїх власних думках, почуттях та контролювати свої емоції. Мені ж з поняттям EQ вперше довелося зіткнутися років так зо два назад, на одній з практичних конференцій по управлінню персоналом. І тоді цей феномен надзвичайно мене зацікавив.

Категорія емоційного інтелекту йде своїми коренями в проблему жорсткої визначеності людської долі. І тут все дуже просто: якщо в момент настання зрілості людина володіє певним набором особистісних якостей та навичок – то чи здатна вона змінитися? Іншими словами, якщо, скажімо, у свої 25 років я раптом вирішую, що зовсім не хочу бути архітектором (про що мріяв і на що вчився з дитинства) і вирішую, що хочу стати маркетологом чи pr-менеджером (тобто обрати професію з абсолютно іншим набором необхідних якостей) то чи можу я набути ці якості, працюючи над собою? Чи можу змінитися?

Теорія EQ, як основного рушія людської результативності та ефективності (і як наслідок – успішності) імпонує мені саме тим, що за твердженнями дослідників емоційний інтелект піддається тренуванню. Себто, як і у випадку з м’язами, ви самі можете вирішувати, наскільки розвинутим буде ваш емоційний інтелект.

Своєрідною протилежністю йому є поняття інтелектуального коефіцієнта (intellectual quotient (IQ)), який формується разом з набуттям людиною базових знань (тобто десь так до 16-17 років), а протягом наступного життя залишається практично незмінним. IQ неможливо розвивати. І якби успіх людини залежав від IQ – тоді низкий бал під час тестування перетворювався б на вирок для людей з низьким інтелектом. Тому що хочеш – не хочеш – а відтепер і назавжди ти будеш мати саме такий коефіцієнт інтелекту. І що з цим не роби – він не зміниться.

IQ vs EQ

На щастя, успіх людини набагато більшою мірою залежить від емоційного інтелекту (EQ), ніж від коефіцієнту інтелекту (IQ).

Найбільш яскравий приклад, який наводять для ілюстрації важливості EQ стосується шкільного життя. Згадайте – вчителі завжди пророкували велике майбутнє відмінникам, які отримували перші місця на олімпіадах, і наголошували на пропащості трієчників та двієчників, які „ніколи нічого не зможуть досягнути у цьому житті”. Проте, коли через десятки років ви зустрічаєтесь на вечірці випускників – то бачите абсолютно іншу картину. Ніякої закономірності немає. Частина відмінників так і не зуміла досягнути жодних значних результатів у житті, тоді як частина двієчників вже володіють власними компаніями, працюють на топових посадах, пішли у мистецтво, політику чи стали відомими спортсменами, мають щасливу сім’ю і власний острів у Тихому океані.

Лідерами стали не ті, хто завчав на пам’ять цілі абзаци у шкільних підручниках, а ті, хто возився з залізяччям у гаражах, грав на гітарі, організовував походи своїх одногрупників у гори чи навіть приторговував імпортною жуйкою.

IQ, звісно, також відіграє свою роль на шляху до успіху – адже саме він вказує на наші знання, навички, вміння. Але його роль порівняно невелка, коли йдеться про EQ – здатність прокладати собі шлях до бажаної мети. Емоційний інтелект включає в себе вміння контролювати свої емоції, використовувати інтуїцію, комунікабельність, стійкість та спокій у стресових ситуаціях.

На відміну від IQ, емоційний інтелект розвивається протягом всього життя. Більше того – при свідомому спрямуванні зусиль на його розвиток – він піддається цілеспрямованому тренуванню. А отже – ви самі будете вирішувати, яким зробите своє життя!