Обдумуючи цю статтю, я наче сперечався сам із собою. Бо сам чудово розумію і на глибинному рівні усвідомлюю, що мова – це той грунт, без якого нація, як культурна одиниця, гине. З мови вона починається. Але нація – це все-таки не лише мова.
На подібні думки наштовхнув мене коментар Олександра Жиденка aka Sandy, з яким я повністю погодився. Майже з кожним словом. З кожною ідеєю (чи напівідеєю), яка виникала у тому коментарі. А потім сам себе злякався. Бо не можна – категорично не можна – видавати свої власні бажання за дійсність. Бо коли я читаю текст, який повністю відповідає моїм власним спостереженням – то ковтаю його, наче той бальзам… – а він і лягає, як бальзам на душу. І чомусь думаю, що такий шаблон поведінки притаманний якщо не всім – то принаймні дуже багатьом людям. Ми любимо читати те, що відповідає нашому власному світогляду. Бо це начебто ще раз доводить, що ми праві.
Але до всього (а до своїх власних переконань - особливо) варто бути критичними. І тим більше, у випадках, коли ми стикаємося з текстами (думками, ідеями), з якими погоджуємося на 100%.
Спонсор запису
У великих містах бассейн все частіше стає необхідністю для відпочинку
Поняття емоційного інтелекту (emotional quotient (EQ) вперше було використане у 1990-му році американськими психологами Джоном Маєром та Пітером Соловеєм (таке милозвучне українське прізвище). Воно об’єднало в собі вміння людей розбиратися у своїх власних думках, почуттях та контролювати свої емоції. Мені ж з поняттям EQ вперше довелося зіткнутися років так зо два назад, на одній з практичних конференцій по управлінню персоналом. І тоді цей феномен надзвичайно мене зацікавив.
Категорія емоційного інтелекту йде своїми коренями в проблему жорсткої визначеності людської долі. І тут все дуже просто: якщо в момент настання зрілості людина володіє певним набором особистісних якостей та навичок – то чи здатна вона змінитися? Іншими словами, якщо, скажімо, у свої 25 років я раптом вирішую, що зовсім не хочу бути архітектором (про що мріяв і на що вчився з дитинства) і вирішую, що хочу стати маркетологом чи pr-менеджером (тобто обрати професію з абсолютно іншим набором необхідних якостей) то чи можу я набути ці якості, працюючи над собою? Чи можу змінитися?
Теорія EQ, як основного рушія людської результативності та ефективності (і як наслідок - успішності) імпонує мені саме тим, що за твердженнями дослідників емоційний інтелект піддається тренуванню. Себто, як і у випадку з м’язами, ви самі можете вирішувати, наскільки розвинутим буде ваш емоційний інтелект.
Цей пост - по суті коментар до статті Сергія Петренка про роль твіттера, які інструмента маркетингу, який я, попри всі свої старання, так і не зміг запостити у систему коментування IntenseDebate, встановлену на його блозі (хоча перепробував безліч варіантів, починаючи від різних браузерів, і закінчуючи реєстрацією в самій системі). Чудовий спосіб “спростити” життя коментаторові! Але зараз не про неї…
Отже, стаття Сергія - це відгук на мій переклад десяти ознак, які вказують, що вашій компанії не варто користуватися твіттером, опублікованих на Менеджмент@БЛОЗі. Чесно кажучи, було навіть якось дивно читати такий відгук від людини, яка чудово розуміється на тонкощах функціонування принципів Web 2.0 та первинності комунікацій у сучасному інтернеті.
В якийсь момент у мене склалося враження, що Сергій просто неправильно зрозумів основну ідею статті. Я жодною мірою не намагаюся применшити роль твіттера, як інструмета для маркетингу та піару. Навпаки - вважаю його одним із найкращих сервісів для просування послуг та продуктів в інтернеті. Все питання в тому, яким чином це буде відбуватися! Може настав час нарешті відійти від “канонів одностороннього мовлення минулого тисячоліття”?
У статті Сергій ставить, як на мене, не зовсім логічний знак рівності між поняттями «запозичення світових практик» і «другосортністю». А може це я помиляюся? Давайте спробуємо розібратися!
«Меня интересует следующее: почему мы (имею в виду нацию) с раскрытыми ртами смотрим на то, что происходит на Западе или в Америке, с радостью делясь новостями о том, что какой-то известный блоггер запустил новую фишку, и пытаясь скопировать ее на наш рынок…
Это касается не только блогов. Та же ситуация в маркетинге и PR. Читать англоязычные блоги считается модно, внедрять то, что сделали PR-щики трансатлантических компаний несколько лет назад считается высшим пилотажем у нас…
И самый главный вопрос: устраивает ли нас (тебя конкретно) быть вторым сортом?»
Автор фотографії: Останнім часом багато часу проводжу на різноманітних сайтах та форумах про нерухомість. Справа в тому, що наш попередній контракт на оренду закінчується і ми з дружиною вирішили пошукати щось краще, дешевше і з ванною (у тій квартирі, де я поки що мешкаю, ванни немає – є тільки душ).
Сьогодні ж, переглядаючи нові повідомлення на одному з таких порталів нерухомості, я задумався про те, наскільки обґрунтованими є твердження, що вартість оренди квартир пішла вниз. Якщо так, не задумуючись, проаналізувати сьогоднішні ціни на оренду квартир в Києві і порівняти їх із тими, які пропонувалися всього півроку чи рік назад – то зниження здається очевидним. Ну ще б пак, вчора за одиничку в безпосередній близькості до метро Лівобережна (а саме тут я мешкаю і шукаю нову квартиру) просили близько $500 за місяць. Сьогодні така сама за якістю та близькістю до метро квартира обійдеться вам вже у $300.
Уау! Падіння майже на 50%! Оренда квартир подешевіла вдвічі!
