Бер 12
Про гроші
Різноманітні дискусії про першочерговість монетизації, як стимулу для ведення блога, змусили мене ще раз замислитися про те, наскільки реально я веду блог „заради грошей” і наскільки „заради задоволення”. Бо взагалі, якщо пройтися по мотивації авторів, які задумуються про комерціалізацію своїх проектів – то прибуток так чи інакше справді знаходиться на перших місцях у рейтингу стимулів для ведення.
Чесно кажучи – я не бачу в цьому нічого поганого чи навіть дивного. Для людини природньо прагнути забезпечити себе та свою сім’ю діяльністю, яка не викликає відрази. Скажімо так: я міг би розвантажувати вагони і заробляти цим собі на життя; я міг би тягати цеглу на будівництві; чи вивчитися на архітектора і самостійно проектувати житло; зрештою, я міг би обрати будь-який фах і почати розвиток в цьому напрямку, щоб у майбутньому з його допомогою заробляти собі на життя. Але для кожної людини природньо серед майже безкінечного переліку потенційних можливостей для заробітку обирати саме той, який приносить їй задоволення.
Я люблю писати. Мені реально приносить задоволення сам процес створення статті, яку потім прочитають сотні, а можливо – навіть тисячі читачів. Тому у свій час я обрав філологію у Києво-Могилянській Академії, тому кількома роками раніше я закінчив школу молодого журналіста „ЮНПРЕС”, і можливо, саме тому видав два літературних збірники: прозовий і поетичний – у співавторстві з іншими молодими письменниками.
Якби все життя мене вабила економіка, я мабуть пішов би працювати банкіром. Якби захоплювався фізикою – то подався у науково-дослідний інститут. Якби обожнював медицину – то обов’язково пішов навчатися на хірурга. Але я люблю писати – і тому сьогодні я редактор інтернет-порталу для управлінців і автор вже трьох автономних блогів.
Якби я став банкіром, фізиком чи медиком – нікого б не здивувало те, що за свою роботу я отримую зарплатню. То чому ж іноді мені трапляються люди, які вважають, що заробіток на блогах – це річ, якої потрібно соромитися? Звідки взагалі така ідея – соромитися власної можливості обмінювати цінність, яку ти приносиш людям, на гроші? Адже в цьому й полягає загальна економічна ідея світу, яка зробила можливим будь-який розвиток.
Автор фотографії:
Словом, для себе висновок я зробив наступний: потенційний прибуток на блогах (додатковий міні-бонус до зарплати) справді має досить велике значення. Але конкретно блоги, як джерело прибутку, були обрані тільки тому, що саме ця діяльність приносить мені задоволення. Іншими словами, якщо блоги перестануть приносити прибуток (та й зараз прибутковим є лише один із трьох) – я швидш за все продовжуватиму ними займатися. Але якщо вони перестануть приносити задоволення – я точно покину цю справу (і спробую знайти іншу прибуткову діяльність, яка зможе приносити задоволення).
Мені не все рівно, за що отримувати гроші. Бо час – ресурс цінніший за гроші. І витрачати його на не улюблену справу – немає жодного сенсу!
Березень 12th, 2009 at 16:57
Торкнуло тебе 8)))
Насправді в тому, що хтось там не розуміє варіанту заробітку на своїх вміннях(писанина в блозі) є певний сенс…
Звичка, що дядя Вася зробить за півлітру – ще в багатьох ДНК є закладеною.
Березень 12th, 2009 at 17:09
podarok, не так давно чув цікаве порівняння вітчизняного підприємця із підприємцем західним. Не пам’ятаю, можливо вже навіть згадував про нього у якійсь зі статей…
Підприємець із пострадянського простору відкриваючи, скажімо, власний ресторан, обов’язково буде годувати там друзів безкоштовно. І це буде пов’язано навіть не стільки з міфологічною “широтою” слов’янської душі, скільки із внутрішнім відчуттям вини: “Ну як же так, я тут, розумієш, бабло лопатами загрібаю, а мій колишній дворовий корєш Пєтька водієм тролейбуса працює. Ну не можна ж Пєтьку не пригостити”.
Західний же підприємець цілком нормально буде ставитися до того, що навіть у його ресторані друзі можуть чудово самі за себе заплатити. Це нормально і нічого “образливого” в цьому немає.
У мене іноді складається враження, що “совок” соромиться грошей. Що заробіток для них – це ганебно. Так само, як ганебно колись було називатися інтелігентом. Коли фраза: “да он проста інтєлігентішка хрєнав” звучала як найбільша образа.
Березень 12th, 2009 at 19:30
Практично аналогічно себе почуваю і веду :)
Скоро буде стаття в мене на схожу тему. Хоча її можна продовжити, якщо подумати, багато думок назбирається)
Квітень 10th, 2009 at 17:26
Хлопці, а чи реально заробляти на блогах більше 100уе на місяць?
Квітень 10th, 2009 at 18:10
Андрій, скажімо так: у кожному конкретному випадку це залежить від цілей, які ви ставите перед блогом та зусиль, які докладаєте на його розвиток… Але якщо все робити правильно, то досягнути суми у $100 буде досить просто.
Квітень 10th, 2009 at 18:13
Ок, тоді спитаю так…
Як простіше заробити ці ефімерні $100, поблікувати насправді якісний, унікальній матеріал, але не у великій кількості, чи зайнятись банальною розкруткою сайту: часте поповнення контенту, обмін посиланнями і т.д.?
Квітень 10th, 2009 at 18:17
Андрій, в довгостроковій перспективі – безперечно перше. В короткостроковій перспективі, можливо й друге. Але я б не зміг займатися ТІЛЬКИ розкруткою – нецікаво.
Вересень 20th, 2009 at 01:55
“У мене іноді складається враження, що “совок” соромиться грошей.”
Та чи це “совок”? Моя бабця он донині говорить (так = із осудом і з притиском, засуджуючи) – “Грошей хоче!”. Мовляв, так ніби бажання є якимось хибним, ганебним, вартим осуду в своїй самій основі. Побоююсь, то ще десь глибше в народній діші сидить – і не дає нормально жити й розвиватись.