Блог Ярослава Федорака

Іноді диву даєшся, з якою легкістю суспільство нав’язує людям „чужі” цілі! Найяскравішим прикладом такого нав’язування є „професійні вподобання” сучасної молоді. За яким принципом батьки вчорашніх учнів (чи, рідше – самі учні) обирають свою майбутню спеціальність (а значить і вищий навчальний заклад)? За яким принципом вчорашні студенти обирають свою професію?

Думаю, тут немає над чим ламати голову – в основі вибору у переважній більшості випадків лежать гроші. Цікаво не те! Цікаво – інше: яким чином більшість людей визначають „прибутковість” діяльності?

Можливо, ви також пам’ятаєте, як наприкінці 90-их років минулого століття було дуже модно навчатися на правничих факультетах, оскільки вважалося, що саме ця освіта дозволить в майбутньому зайняти престижну і головне – ВИСОКООПЛАЧУВАНУ – посаду юриста, адвоката, нотаріуса і т. п.

Через кілька років мода змінилася – і студенти, всі як один, ринулися на економічні спеціальності. Найбільш омріяною і бажаною була робота банкіра. Ще через деякий час з’явилися так звані „міжнародники”. Тут вже значення мала не фактична назва професії, а тільки наявність означення „міжнародний” у ній. Звідси: такі популярні напрямки, як „міжнародна економіка” чи „міжнародне право”.

Сьогодні надзвичайно популярними стають інформаційні технології. Вважається, що людина, яка здобула відповідну освіту, має достатньо високі шанси отримати „грошовиту” посаду. Адже, як відомо, попит на програмістів-девелоперів зараз доволі високий.

Ще одна „популярна” сьогодні спеціальність – МВА. Бізнес-освіта зачаровує та манить довірливих менеджерів та просто вчорашніх студентів, пророкуючи їм щасливе (і звісно ж – дуже багате) майбутнє.

Принципи пошуку роботи

Люди вибирають свою майбутню професію керуючись не власними вподобаннями чи покликанням, а „модністю” та „грошовитістю” спеціальності, при цьому крокуючи шляхом, який веде до „чужих” цілей. А завтра стане „модно” займатися екзорцизмом – і всі кинуться туди.

Їх начебто й не можна ні в чому звинуватити. Адже прагнення достойно забезпечувати себе та свою сім’ю притаманне кожній нормальній людині.

Основна проблема, як на мене, полягає в тому, що досягнути достойної фінансової винагороди можна двома способами, один з яких є набагато більш ефективним:

1. Перший спосіб – це досліджувати ринок „популярних” та „високооплачуваних” професій і розвиватися в цьому напрямку. Проте тут є дві проблеми: по-перше, існує чимала ймовірність, що „популярна” сьогодні професія не буде подобатися (і підходити) особисто вам; а по-друге, ніхто не зможе гарантувати, що така професія буде залишатися популярною і надалі. А зважаючи на те, як працюють сучасні вузи (намагаються продукувати якомога більше „спеціалістів” популярної професії) – можна з певністю стверджувати, що високоплачуваність кожної зі спеціальностей (у масовому прояві) носить короткостроковий характер.
2. Другий спосіб – це глибинно дослідити себе і свої вподобання таким чином, щоб обрати для себе ідеальну професію. Але не з точки зору її затребуваності на ринку, а з точки зору того, наскільки вона подобається особисто вам. Якщо професія вам подобається – не може бути й мови про втому на роботі, стрес, небажання прокидатися зранку і цілий спектр інших подібних „симптомів”, які спостерігаються у середньостатистичного найманого працівника. Якщо ви справді обрали „свою” роботу – то працювати вам легко, а у вихідні ви мрієте, коли настане понеділок.

Два слова про фінансову винагороду

Фінансова винагорода – це лише атрибут вашої діяльності. Ви не „працюєте для того, щоб отримати фінансову винагороду”, а „отримуєте фінансову винагороду тому, що працюєте”. І хоча на перший погляд між цими двома твердженнями немає ніякої суперечності, при вдумливому аналізі стає очевидно, що саме праця є первинною. Ви знаходитесь на своєму місці лише тоді, коли готові працювати навіть без зарплати. Коли праця – і є сенс вашого життя. Вона – як повітря – потрібна для організму. Без неї ви просто загинете.

Більшість фінансистів, економістів, правників, програмістів чи менеджерів, на жаль, не можуть сказати цього про свою роботу. Та й чому б їм так говорити? Адже вони свідомо обрали свій шлях. Пішли туди, де більше платять!

Основний же парадокс ситуації полягає в тому, що якщо ви знаходитесь на „своїй” роботі, займаєтесь „своєю” справою – ви в будь-якому разі будете отримувати більшу винагороду, ніж люди, які працюють тільки заради грошей. І тут немає ніякої магії! Просто людина, яка йде до власних цілей, завжди робить це із більшим натхненням, ніж людина, яка прямує чужими стежками. А значить – працює енергійніше, наполегливіше та інтенсивніше. І як наслідок – стає найкращим професіоналом у своїй справі.

І тут вже повірте – найкращий у світі секретар, який отримує реальне задоволення від своєї діяльності і є найбажанішою людиною при будь-якому власникові бізнесу, буде отримувати більше грошей і задоволення, ніж посередній топ-менеджер чи генеральний директор компанії, якого тато влаштував на роботу, але який із більшим задоволенням малював би пейзажі або вирощував тюльпани. Кожному своє!