Лис 27
Ану ГЕТЬ із „зони комфорту”!!!
Коли я ще навчався у школі, то був на 100% переконаний, що успіх людини в житті дуже значною мірою залежить від її походження. Тут начебто все логічно! Припустимо, народився б я у родині нафтового олігарха – була б у мене квартира, машина і власний валютний рахунок у Швейцарському банку ще до того, як мені виповнилося 18 років.
Але ж у такому разі йдеться саме про матеріальну складову успіху! А як же бути з психологічною? Що, врешті-решт, робити з душею?
Не знаю, чи приносять великі гроші щастя, але чомусь, коли спробую уявити себе магнатом-міліонером, то у думках я щасливішим не стаю. А отже можна припустити, що і в реальності буде так само…
Значить, для того щоб бути успішним – замало бути багатим. З чого робимо висновок – народження у родині нафтового магната саме по собі не робить людину успішною. Багатою – так!
Але не успішною.
Ок! Тоді як стати успішним?
І взагалі, чому б не забути про всіляких дітей олігархів та „золоту молодь”, а брати до уваги тільки тих, хто не маючи на старті нічого (ну майже нічого) зумів, скажімо, створити процвітаючий прибутковий бізнес чи стати успішною людиною? Чим відрізняється два абсолютно однакових Васі Пупкіни, які народилися у однаково середньостатистичних сім’ях в однаково сірих містах чи містечках, які отримали однакову освіту, але в результаті один з них спився і пішов працювати тролейбусним кондуктором, а інший – побудував успішний бізнес і навіть в умовах сучасної економічної кризи (правильно, а куди ж без неї рідненької?) живе собі, процвітає і горя не знає!
„Банальне везіння”, – скажете ви?
Але навіть для того, щоб виграти в лотерею, потрібно як мінімум – купити лотерейний квиток. Тобто докласти зусиль для успіху! І я більш, ніж впевнений, що людина, яка не вміє бути успішною, не стане такою навіть якщо виграє той клятий мільйон!
Колись я думав, що існують дві перешкоди на шляху до розвитку:
- Лінь;
- Страх.
Якщо людину не влаштовує певна ситуація, але при цьому вона (тобто ситуація) не є абсолютно критичною і не загрожує життю – тоді людині легше змиритися із власним нещастям тільки заради того, щоб не здійснювати зайвих рухів. Це, друзі, називається „зона комфорту” (comfort zone). Як у тому анекдоті про котів, які сперечалися котрий із них найбільш лінивий:
Зустрілося три коти і хвастаються, хто з них більш лінивий:
- Я, – говорить перший, – такий лінивий, що миші уже навколо мене джигу танцюють. Варто лише лапу протягнути – і впіймаю. А все-рівно не ловлю – бо лінь! Ось який я лінивий.
- Я, – говорить другий, – настільки лінивий, що хазяїн мені сметану у тарілочку наливає, перед носом ставить, варто лише язика висолопити – і можна пити. А все-рівно не п’ю – бо лінь! Ось який я лінивий!
- Та що там, – говорить третій. – Чули як вчора якийсь кіт на весь квартал кричав? Так то я собі (вибачаюсь) на яйця ліг. А встати лінь було!
Автор фотографії:
Зона комфорту – це звичні речі, які ми робимо кожного дня. Це ситуації, в яких ми поступаємо за давно сформованим шаблоном. І хоча у багатьох випадках цей шаблон не є найкращим – нам часто легше змиритися із незручностями, ніж вийти за межі зони комфорту. Обидві перешкоди, про які я згадав вище: і лінь і страх – обґрунтовують бажання людини залишатися у своїй зоні комфорту. А якщо обставини змусять людину на деякий час покинути цю зону – то вона намагається максимально швидко повернутися туди. Цим можна пояснити поведінку людей, які не покидають набридлу і низькооплачувану (але зате – гарантовану і ЗВИЧНУ) роботу, цим можна пояснити поведінку сімейних пар, почуття між якими давно пройшли, але які й далі за звичкою залишаються разом, чи навіть поведінку дружин, які терплять побої від своїх чоловіків-п’яниць, але при цьому не подають на розлучення… Думаю аналогічних прикладів, коли ми готові терпіти невеликий дискомфорт лише для того, щоб залишатися у зоні комфорту (нелогічно, чи не так?) можна навести безліч.
Так ось, для того, щоб розвиватися і рухатися в напрямку до успіху, потрібно свідомо виходити за рамки своєї зони комфорту. Або іншими словами – долати лінь і долати страх. Лінь щось робити і страх того, що внаслідок вашої діяльності стане ще гірше! Чому люди не покидають нецікаву та ще й низькооплачувану роботу? Та тому що бояться, що кращої їм не знайти!
Але знаєте, що найскладніше?
Найскладніше те, що бути успішним – означає покидати „зону комфорту” СВІДОМО і не лише коли „печений півень у сідницю клюне”, а завжди! Навіть коли видимих причин для цього начебто й немає. Не лінуватися і не боятися робити те, чого раніше ви ніколи не робили.
Отже, ГЕТЬ із „зони комфорту”!!!
А якщо дійдуть руки, то у наступних статтях я вам розповім про ще два важелі, які заважають людям рухатися вперед і „консервують” їх на вже досягнутому рівні розвитку!
Листопад 27th, 2008 at 23:30
Класна стаття (не спам :)), тільки одне але, що стосується швидше “термінології”. Давайте замінимо популярного російського Васю Пупкіна на українського, ну наприклад Петрика Пяточкіна (не тому що я Петро), ну або когось другого чи може вигадаємо якогось ефемерного персонажа :)
Листопад 28th, 2008 at 03:53
Ярославе! Стаття дійсно суперова! Я нещодавно писав про лінь у своєму жж дуже схожі слова. В кожній людині щомиті відбувається двобій між лінощами та волею, і від того на чий бік стане людина, залежить її подальше життя. Буде вона розвиватись чи деградувати, дозволяючи ліні заволодіти собою.
Я на своїй шкірі відчув це. Як тільки мене просять щось зробити, або просто потрібно зробити щось важливе але не термінове, одразу хочеться перенести цю справу на потім) але варто зробити над собою вольове зусилля, взятися за роботу і довести її до кінця, як одразу відчуваєш кайф, бо ти поборов свою лінь.
Кожного дня по одній такій перемозі, і через рік ти вже інша людина:)
Листопад 28th, 2008 at 09:16
mr.petruccio, приймається. Я й сам коли писав, думав, чим можна замінити того Васю! :) Петрик П’яточкін підійде! Якщо у когось є кращі ідеї – пишіть у коментарях. Вигадаємо ім’я персонажеві, яке буде використовуватися у подібних ситуаціях.
Anvar, дякую за відгук. Думаю, багато людей інстинктивно розуміють це – але не можуть побороти ці дві складові: страх і лінь. “Кожного дня по одній перемозі над собою – і через рік ти вже інша людина” – можна використовувати як крилату фразу!
Листопад 28th, 2008 at 10:53
Лінь;
Страх.
Це саме основні перешкоди для досягнення успіху
Листопад 28th, 2008 at 11:14
… хоча деколи лінь (але вміру) може бути якраз фактором успіху, наприклад, якби людям не надоїло ходити пішки вони не придумали б колесо, або напевно та людина що придумала пульт, їй напевно так надоїло підходити до телевізора і перемикати канали :).
Проте, напевно то є мистецтво перетворювати свою лінь в прогрес, а поки хто того не навчився – бігом працювати :)
Листопад 28th, 2008 at 12:45
mr.petruccio, мені це подобається – своєрідна “продуктивна” лінь. :) Хоча тут мабуть йдеться не про лінь, а про усвідомлення того, що деякі процеси в житті можна облаштувати більш ефективно. Навіщо витрачати тижні, для того, щоб добратися з однієї точки в іншу, якщо можна скористатися автомобілем і доїхати за день. Чи долетіти літаком за годину.
Листопад 29th, 2008 at 19:06
Не думаю, що винахідники роблять винаходи з ліні. Легше запалити свічку, ніж винайти лампочку.
Про українського Васю Пупкіна повністю підтримую. Давно пора. Тільки може в когось є кращий варіант, ніж Петрик Пяточкін. Все ж таки, це реальний персонаж мультика.
Січень 10th, 2009 at 13:25
Жаль, что не могу прочитать.. Думаю с Давыдова сюда не один я такой пришел :)
Січень 10th, 2009 at 23:05
Не один – более полусотни “мусорных” посетителей слито за сегодня с Давыдова – постовые уверенно велетели в трубу. :) Интересно, какой смысл сливать априори русскоязычный трафик на априори украиноязычный сайт?
Що скажеш, Ярославе?
Січень 11th, 2009 at 13:00
The Lex, наразі, я експерементую з різними видами реклами (в основному – текстової), про що неодноразово вже згадував на “Українській блогосфері”. Про ефект від цієї реклами (в тому числі й на блозі у Давидова) найближчим часом напишу статтю. Скажу лишень що фраза: “априори русскоязычный трафик” не має під собою жодного підгрунтя!
І надалі ще раз прошу – давайте не будемо займатися офтопом! Яке відношення має наведений вище коментар до теми цієї статті?
Січень 11th, 2009 at 16:47
Ніякого. :) “Експериментую з різними видами вторгнення у чужі зони комфорту.” ;) Ну і блогерів також вивчаю – у чому “вторгнення”, звісно, інструмент, а не самоціль. Хоча й останнє як таке також приємна річ слід визнати – хіба ні? :)
Квітень 28th, 2011 at 10:29
Ви говорите, в статті, що гроші не принесли б вам щастя, а потім вписуєте картину щастя Одного із “сірих людей” в темпоральну здобутну-грошову систему успішного бізнесу.
Печальне мислення…Ви самі не вийшли із зони комфорту, яку створюють гроші.