Блог Ярослава Федорака

Над цим питанням я задумався після того, як прочитав у Олександра Семенюти (FireOn) статтю про «Уроки скоропису у вузі». А точніше, після того, як в коментарях до цієї статті зав’язалася така собі дискусія про совковість методів викладання у вищих навчальних закладах, та те, чому ця ситуація досі залишається фактично незмінною.

І знаєте, про що ще я подумав? Якби у мене не було особистого блога, то цей пост швидш за все не з’явився б (просто не було б де його опублікувати). З кожною наступною подібною ситуацією я все більше переконуюся, як це класно – мати власний особистий блог.

Якщо в двох словах: у вузах до сих пір панує багато в чому хибне переконання, що конспекти неодмінно потрібно писати і що робити це необхідно тільки вручну! Мовляв, якщо використати конспект товариша або й взагалі – скористатися електронною версією конспекту, залишеного минулими поколіннями студентів – то в голові нічого не відкладеться. А так – хоча б механічна робота змусить вас засвоїти матеріал.

Читати далі про радянські принципи та небажання здобувати освіту…

Коли я ще навчався у школі, то був на 100% переконаний, що успіх людини в житті дуже значною мірою залежить від її походження. Тут начебто все логічно! Припустимо, народився б я у родині нафтового олігарха – була б у мене квартира, машина і власний валютний рахунок у Швейцарському банку ще до того, як мені виповнилося 18 років.

Але ж у такому разі йдеться саме про матеріальну складову успіху! А як же бути з психологічною? Що, врешті-решт, робити з душею?

Не знаю, чи приносять великі гроші щастя, але чомусь, коли спробую уявити себе магнатом-міліонером, то у думках я щасливішим не стаю. А отже можна припустити, що і в реальності буде так само…

Значить, для того щоб бути успішним – замало бути багатим. З чого робимо висновок – народження у родині нафтового магната саме по собі не робить людину успішною. Багатою – так!

Але не успішною.

Читати далі про вихід за межі зони комфорту…

Все почалося приблизно три тижні назад, коли Іванка запитала у мене: «Що ти хочеш на день народження?» І я поринув у роздуми! Так вже сталося, що дружина дарувала переважно високотехнологічні речі. При чому, якщо так можна висловитися – з наростаючою потужністю. На свій позаминулий день народження я отримав mp3-плеєр iRiver T20, а минулого разу – цифровий фотоаппарат Canon PowerShot A570 IS та принтер Xerox. Тож цього разу, сумнівів ніяких бути не могло – я також отримаю якийсь гаджет. От тільки який – належало визначити з часом.

І я визначив – моїм новим гаджетом буде смартфон!

Взагалі, я ніколи не був перебірливим у питаннях, які стосувалися мобільних телефонів. За весь час моєї взаємодії з ними (а це вже більше 6 років) я змінив лише дві моделі. Хто може похвастатися тим самим?

Першою моєю «робочою конячкою» був древній Trium (зараз навіть не згадаю назви моделі, але це була максимально проста трубка, яка окрім свого безпосереднього обов’язку – дзвонити – більше нічого не вміла). Тріум прослужив мені довгих три роки, аж поки не став абсолютно непридатним для виконання своїх обов’язків.

Другий телефон, який прийшов на заміну морально застарілому Trium-у – була Nokia 3120. Це було моє перше особисте знайомство з брендом, який вже невдовзі став улюбленим (і щиро сподіваюся, що ця любов продовжиться і надалі). На той час (2005 рік) телефон був далеко не найгіршим вибором – поліфонія + кольоровий екран – та все ж окрім функції надсилання та прийому дзвінків він все ж таки не вмів нічого робити. Звісно, за додаткові 50 гривень я купив для нього датакабель і завантажив туди кілька java-програм для читання книжок (що загалом було не так вже й легко, враховуючи розміри вбудованої пам’яті – 1 Мб). Звісно ж, ні про яке розширення пам’яті не могло бути навіть мови.

Читати далі про мої перші враження від Nokia N82…

Останнім часом, разом із накопиченням нових проектів, завдань та інтересів, я все більш гостро відчуваю постійну нестачу часу. А раз так – доводиться обирати, чим зайнятися прямо зараз, а що відкласти на потім…

Здавалося б, у цьому підході немає нічого дивного, адже так поступає абсолютна більшість людей. Кожного дня, приходячи на роботу, ми змушені розставляти пріоритети щодо виконання тих чи інших завдань (а у найгірших випадках ці пріоритети замість нас розставляють інші люди). Кожного дня, приходячи з роботи додому, ми знову ж постаємо перед пріоритетами: почитати книгу, яка вже давно вкривається пилюкою на полиці; відповісти на електронні листи від друзів; сходити з дружиною у кіно; чи завалитися на диван і подивитися телевізор.

Наші пріоритети часто не дають нам розважитись чи просто зіграти в покер, пропустивши кілька пляшечок пива з друзями.

Думаю, я мало кому відкрию секрет, якщо скажу, що 20% наших зусиль приносять 80% результату – це знаменитий принцип Парето, про який сьогодні знає майже кожен. Цей принцип діє практично у всіх сферах життя. 20% людей володіють 80% світового багатства; 20% наших занять створюють 80% ефекту, а 20% клієнтів компанії приносять 80% прибутку… продовжувати можна скільки завгодно!

Про що мало хто знає – так це про причину, яка не дає змогу втілити принцип Парето кожній пересічній людині! Адже очевидно, що збільшивши виконання найбільш ефективної роботи з 20% до 40% ми підвищимо свою ефективність майже вдвічі, а при цьому – витрачатимемо точнісінько таку саму кількість часу. Якщо ж всі 100% часу ми будемо зайняті тільки тими справами, які мають найбільше значення – тоді наша продуктивність зросте на (80*5) 400%!!!

Читати далі про практичне застосування принципу Паретто…

Вітаю всіх на „сторінках” мого нового особистого блога. Я довго вагався перш, ніж відкрити цей щоденник. Адже кожен новий блог – це додатковий час на його наповнення та просування. А окрім того – мені потрібно було обґрунтувати (і в першу чергу – для самого себе) його необхідність. Але зрештою, бажання відділити „особисте” від „тематичного” взяло верх над природною лінню і результатом цієї „перемоги” став перший запис на jarofed.com… З чим можете мене і привітати!

Як бачите, особистий блог Ярослава Федорака з перших же днів його офіційного існування (хоча доменові уже майже рік) отримав собі привабливий зелений дизайн, який раніше „прикрашав” мій основний проект - „Українську блогосферу”. Можливо, у когось (крім власне мене самого) також виникне ностальгія. І якщо так – значить ефекту досягнуто!

Читати далі про мій новий блог…