Майже двотижневе мовчання у блогах було невипадковим (і пов’язувалося не тільки з напливом ліні). Минулого тижня ми з дружиною таки відкрили для себе чарівний світ гірськолижного катання. Минулорічна спроба зробити це була “перекреслена” погодніми умовами. Але цього року, попри всі наші побоювання і навіть необхідність перенести поїздку (спершу вона планувалася на кінець грудня), нам таки вдалося вперше в житті стати на лижі. І навіть з’їхати з гори!
Чесно признаюся - задоволення неймовірне. Особливо, коли після кількох спроб вперше починаєш відчувати, що лижі тебе слухаються. Перше враження після того, як одягнув на себе важкі гірськолижні чоботи - відчуття страшенної незграбності. Кому не доводилося раніше мати справи з лижним взуттям - навряд чи зможе мене зрозуміти. Навіть фотки, які я спеціально викладаю нижче, навряд чи зможуть передати відчуття скованості, що виникають у цих чоботах. Ноги буквально не гнуться. Спускатися по сходах вниз можна тільки міцно тримаючись за поручень та й то - збоку ти виглядатимеш, як інвалід.
Читати далі про лижі та Буковель…
За останні кілька тижнів мені довелося дещо переосмислити для себе поняття лідерства, оскільки у доволі несподіваних ситуаціях я зіткнувся з двома крайніми його проявами. Хотів би поділитися деякими спостереженнями.
Передусім про те – чим лідерство не є (один із крайніх проявів, який стереотипно вважається лідерством, хоча насправді ним тут навіть не пахне): це жорстке керівництво. Якщо людина говорить: „Мене підвищили по службі і тепер у мене 50 підлеглих” – то швидш за все ви розмовляєте з представником саме такого – фальшивого – типу „лідерства”. Взагалі, я неодноразово стикався з ситуаціями, в яких люди „мірялися” своїми підлеглими:
- У мене 20 людей у підданні, а в тебе?
- А в мене поки-що тільки 7, але через місяць обіцяють підвищення і тоді я буду керувати цілим відділом - 35 співробітників.
Читати далі про лідерів та лідерство…
Коли місяць чи півтора назад ми з дружиною сиділи на поганеньких „Фрикадельках” (мультфільм про божевільного і водночас геніального науковця), а перед показом, закономірно, крутили рекламу фільмів, які транслюватимуться найближчим часом – я вже знав, що піду на „Аватар”. Так само, як знав, що дивитимусь цей фільм тільки у IMAX!
Але тоді основною мотивацією було ім’я режисера. А очікування зводилися до „дуже якісного і насиченого супер-спецефектами фантастичного фільму від Джеймса Камерона”. При цьому, уява малювала щось середнє між „Термінатором” та „Чужими”, що по суті мало б нагадувати „Хижака” (через це, до речі, на фільм не пішла моя дружина. Вона недолюблює термінатороподібну фантастику). Але я все-рівно пішов би! Якщо не заради сюжету – то хоча б заради спецефектів і неймовірно красивого аймаксівського 3D (а „Аватар” знімався у спеціальному IMAX-форматі – отже 3D обіцяло бути видатним. Забігаючи наперед, скажу, що так воно і виявилося).
Квитки були куплені майже за місяць до прем’єри (на другий чи третій день після того, як було відкрито їх продаж). І вже тоді взяти хороші місця на прем’єрний день було неможливо. А оскільки для мене розміщення в залі має більше значення, ніж час перегляду (ну дійсно, яка різниця – трьома днями раніше чи пізніше – фільм же йтиме довго) – то було взято квитки на одні з найкращих місць на вівторок (22 грудня).
Постараюся не переказувати тут сюжет фільму – все-таки комусь його ще дивитися. Скажу лишень, що „Аватар” перевершив мої очікування у декілька разів. Відверто кажучи, не можу пригадати жодного фільму, який би залишив по собі настільки ж сильні враження.
Читати далі враження від “Аватара” Джеймса Камерона…
Громадська організація, про яку я згадував в „Українській блогосфері” як про найсоціальнішу та най-веб-два-нульнішу, запитує в українських блогерів, яким повинен бути „новий громадянин”. Не планував відповідати на це запитання (бо відповідь банальна), але раз вже запитали прямим текстом у асьці – відповім.
Новий громадянин – це людина, яка розуміє, що орієнтація на політику і політиків не здатна змінити нічого у їхньому житті, а лише їхні власні справи, які (як би нелогічно для когось це не звучало) державної політики зовсім не стосуються. До тих пір, поки в робочий час ми будемо переглядати рейтинги політичних фракцій та потенційних президентів на „Кореспонденті”, перечитуючи всі до одного коментарі до статті про „другу державну мову” – у нашому житті мало що зміниться.
Читати далі про “нового громадянина”…
Ввечері минулої неділі ми з дружиною повернулися із Єгипту. Звісно, мені дуже хочеться поділитися своїми враженнями від подорожі! Втім, не хотілося б писати про банальні речі, викладаючи нікому нецікаві фото: «це ми з дружиною на фоні Хеопса», «а це я їм морозиво на березі Червоного моря». Такого можна вдосталь надивитися у персональних щоденниках на ЖЖ чи тих же Однокласниках, створених здебільшого для хизування.
Я ж спробую зробити так, щоб мої розповіді про Єгипет (думаю, їх буде як мінімум дві, а можливо й більше) були не лише цікавими вузькому колу знайомих (які таки не проти узріти мою пику на березі Червоного моря), але й більш широкому колу потенційних відвідувачів, які, можливо, й самі колись надумають скористатися даними порадами і завітати до південної країни.
Але про все по-порядку.
Сьогодні я трішки розповім про компанію Wizzair, літаком якої ми добиралися до Шарм ель Шейху, де, власне і відпочивали. Передусім скажу, що якщо ви надумаєте скористатися послугами туроператора Anex (а саме він був провайдером нашої з Іванкою подорожі), то від Візейра вам нікуди не подітися. Можливо, ви ще не чули про цю доволі таки гучну компанію, яка з минулого року активно працює і в Україні – тоді, думаю, вам буде цікаво.
Читати далі про особливості польотів з Wizzair…
