Ось уже більше семи років я не дивлюся на клавіатуру під час набору тексту. Так званому “сліпому методу набору” (хоч саме слово “сліпий” мені не дуже подобається) я навчився ще в університеті. Зважаючи на специфіку сфери, в якій я працюю, ця навичка виявилася надзвичайно корисною. За винятком коротких відпусток, коли я свідомо відмовляюся від взаємодії з комп’ютером, набирати текст мені доводиться щодня. Три особисті блоги і робота редактором інформаційного порталу зобов’язує.
Touch-typing має дві основні переваги, які здалися мені достатньо переконливими, щоб взятися за навчання:
За рахунок того, що після навчання ви починаєте набирати текст десятьма пальцями (а не двома, як до цього) – дуже суттєво зростає швидкість набору.
Автор фотографії: Дивовижно, як часто всі наші провали та невдачі можна пояснити банальною лінню. Про це цікаво, і, як на мене, дуже влучно пише у своєму блозі Сет Годін.
Він розповідає історію зі своєї юності, коли він навчався в коледжі і спеціалізувався на математичних дисциплінах. Навантаження було “шаленим”. Для того, щоб підвищити свій рівень, Сет відвідував три чи чотири різні курси з математики. І так тривало до тих пір, поки одного дня він не зрозумів, що б’ється головою об стіну. Численні диференціали, виміри і трасформації викликали у нього нудоту. Йому не вистачало інтелекту для того, щоб осягнути по-справжньому “високу” математику. Тому Сет вирішив відмовитися від подальшого навчання.
Втім, аналізуючи цю ситуацію пізніше, Сет приходить до висновку, що рішення покинути математичні курси не мало ніякого зв’язку з його інтелектуальним рівнем. Це було всього лишень встановлення пріоритетів, до яких математика більше не входила.
Але що цікаво – коли люди переживають провал, вони готові радше назвати себе “тупими”, ніж “лінивими”. І основна причина цьому – лінь занадто легко “виправити”, а “тупість” – вона, начебто, вроджена. Тут вже нічого не вдієш!
Я не помилюся, якщо скажу, що ця людина ознаменувала цілу епоху в світі бізнесу. Саме Стів створив, а потім зробив компанією №1 у світі, корпорацію Apple. Його принципи були і залишаються дуже близькими всім людям, які вважають бізнес не просто механізмом для заробляння грошей, а справою всього свого життя. Тим, чим ви не можете не займатися, навіть якщо альтернативою буде загибель.
Весь інтернет “кишить” звістками про смерть Джобса. Тому я не буду згадувати про неї, а натомість, зосереджуся на життєвих принципах, які щиро сповідувала ця геніальна людина.
Не дивуйтесь, що останнім часом в блозі з’явилося більше постів, так чи інакше пов’язаних з комп’ютерними іграми, а загальна регулярність публікацій суттєво зменшилася. Цьому є просте пояснення – майже весь вільний від основної роботи час я віддаю новому проекту – порталу флеш-ігор Jar of Games. Крім того, доволі активно програмую і наразі займаюся розробкою вже третьої власної гри (поки що вона знаходиться на стадії прототипу).
Втім, на днях я наткнувся на цікаве дослідження, проведене німецькою асоціацією BITKOM, і вирішив, що це чудовий привід нарешті порушити мовчанку на персональному блозі. Виявляється, більшість комп’ютерних гравців проводять за своїми іграми не так вже й багато часу. Всього 3% геймерів грають більше 4 годин на день. А абсолютна більшість – 62% гравців – проводять за цим заняттям не більше двох годин на добу.
Вчора пізно ввечері дивився фільм з Уіллом Смітом (Will Smith) “Я легенда”. Фільм досить старий, а я досить часто дивлюся фільми, але якимось дивом цю стрічку ще не бачив. Дивився пізно вночі і чомусь занадто перейнявся картиною. Монстри-мутанти мені майже снилися…
А сьогодні випадково натрапив на відео де Уілл Сміт розповідає про сім принципів власного успіху. Більшість з них банальні, тому викладати відео не буду. Але один із принципів мене дійсно вразив. Можливо якраз через вчорашній перегляд фільму і через те, наскільки збігається образ актора, створений у стрічці із тим, ким Уілл Сміт є в реальному житті.
Ось уже більше семи років я не дивлюся на клавіатуру під час набору тексту. Так званому “сліпому методу набору” (хоч саме слово “сліпий” мені не дуже подобається) я навчився ще в університеті. Зважаючи на специфіку сфери, в якій я працюю, ця навичка виявилася надзвичайно корисною. За винятком коротких відпусток, коли я свідомо відмовляюся від взаємодії з комп’ютером, набирати текст мені доводиться щодня. Три особисті блоги і робота редактором інформаційного порталу зобов’язує. 
