Блог Ярослава Федорака

Літню відпустку, як і минулу, ми з дружиною провели в Єгипті. Дуже багато сонця, ще більше моря і надзвичайна безтурботність - ось що сподобалося нам минулого разу і змусило відвідати цю країну повторно.

Власне, їдучи в Єгипет на початку серпня, ми ще й зуміли “сховатися” від київської спеки, оскільки погода в Шарм Ель Шейху нічим не відрізнялася від київської. Температура повітря так само коливалася від 36 до 42, ось тільки вологість повітря у Єгипті набагато нижча, що дозволяє переносити цю температуру куди легше. Словом, хто пам’ятає, що робилося в Україні на початку і всередині серпня - чудово мене зрозуміє.

Втім, сьогодні я хотів поділитися з вами враженнями не тільки і не стільки самою подорожжю до Єгипту, скільки однією з екскурсій, на які нам з Іванкою поталанило потрапити: Мотосафарі на квадроциклах пустелею.

Замість передмови, скажу, що автомобілі - це моя давня мрія, хоча на жаль ще не маю власного. А квадроцикл, як не крути, це все-таки певний аналог автомобіля. Тому на екскурсію хотілося страшенно. І мушу визнати - вона вдалася.

Відразу по прибуттю до бази квадроциклів, нам показали, як зав’язувати арафатки (хто не знає - це клітчасті хустинки), які повинні захищати нас від піску та пилюки. Власне, як бачите - обличчя під час поїздки захищене повністю: окуляри закривають очі, а арафатка - все інше. На фото я і Іванка.

Читати далі про нашу подож до Єгипту та мотосафарі…

Спонсор запису:
Нужны часы классические? Часы бренда orient для вас. Мы ценим время.

Кілька слів про авторські права та права тих, хто купує інформаційні продукти з блога Габріеля Німеха (Gabriel Nijmeh). Як на мене - дуже влучно!

“Коли я купую улюблений CD, плачу за нього готівкою і йду додому - то в жодній з цих дій я не підписую ліцензійної угоди. Більше того, ніхто навіть не просить мене підписати її. Я купую диск так само, як купую хліб - просто плачу за нього гроші і забираю товар, який тепер по праву належить мені.

“Але ж ні, - говорять мені захисники авторського права, - тепер ти зв’язаний ліцензійною угодою, яку ніколи не підписував”.

Читати далі про ліцензію та право власності…

Майже двотижневе мовчання у блогах було невипадковим (і пов’язувалося не тільки з напливом ліні). Минулого тижня ми з дружиною таки відкрили для себе чарівний світ гірськолижного катання. Минулорічна спроба зробити це була “перекреслена” погодніми умовами. Але цього року, попри всі наші побоювання і навіть необхідність перенести поїздку (спершу вона планувалася на кінець грудня), нам таки вдалося вперше в житті стати на лижі. І навіть з’їхати з гори!

Чесно признаюся - задоволення неймовірне. Особливо, коли після кількох спроб вперше починаєш відчувати, що лижі тебе слухаються. Перше враження після того, як одягнув на себе важкі гірськолижні чоботи - відчуття страшенної незграбності. Кому не доводилося раніше мати справи з лижним взуттям - навряд чи зможе мене зрозуміти. Навіть фотки, які я спеціально викладаю нижче, навряд чи зможуть передати відчуття скованості, що виникають у цих чоботах. Ноги буквально не гнуться. Спускатися по сходах вниз можна тільки міцно тримаючись за поручень та й то - збоку ти виглядатимеш, як інвалід.

Читати далі про лижі та Буковель…

За останні кілька тижнів мені довелося дещо переосмислити для себе поняття лідерства, оскільки у доволі несподіваних ситуаціях я зіткнувся з двома крайніми його проявами. Хотів би поділитися деякими спостереженнями.

Передусім про те – чим лідерство не є (один із крайніх проявів, який стереотипно вважається лідерством, хоча насправді ним тут навіть не пахне): це жорстке керівництво. Якщо людина говорить: „Мене підвищили по службі і тепер у мене 50 підлеглих” – то швидш за все ви розмовляєте з представником саме такого – фальшивого – типу „лідерства”. Взагалі, я неодноразово стикався з ситуаціями, в яких люди „мірялися” своїми підлеглими:

- У мене 20 людей у підданні, а в тебе?
- А в мене поки-що тільки 7, але через місяць обіцяють підвищення і тоді я буду керувати цілим відділом - 35 співробітників.

Читати далі про лідерів та лідерство…

Коли місяць чи півтора назад ми з дружиною сиділи на поганеньких „Фрикадельках” (мультфільм про божевільного і водночас геніального науковця), а перед показом, закономірно, крутили рекламу фільмів, які транслюватимуться найближчим часом – я вже знав, що піду на „Аватар”. Так само, як знав, що дивитимусь цей фільм тільки у IMAX!

Але тоді основною мотивацією було ім’я режисера. А очікування зводилися до „дуже якісного і насиченого супер-спецефектами фантастичного фільму від Джеймса Камерона”. При цьому, уява малювала щось середнє між „Термінатором” та „Чужими”, що по суті мало б нагадувати „Хижака” (через це, до речі, на фільм не пішла моя дружина. Вона недолюблює термінатороподібну фантастику). Але я все-рівно пішов би! Якщо не заради сюжету – то хоча б заради спецефектів і неймовірно красивого аймаксівського 3D (а „Аватар” знімався у спеціальному IMAX-форматі – отже 3D обіцяло бути видатним. Забігаючи наперед, скажу, що так воно і виявилося).

Квитки були куплені майже за місяць до прем’єри (на другий чи третій день після того, як було відкрито їх продаж). І вже тоді взяти хороші місця на прем’єрний день було неможливо. А оскільки для мене розміщення в залі має більше значення, ніж час перегляду (ну дійсно, яка різниця – трьома днями раніше чи пізніше – фільм же йтиме довго) – то було взято квитки на одні з найкращих місць на вівторок (22 грудня).

Постараюся не переказувати тут сюжет фільму – все-таки комусь його ще дивитися. Скажу лишень, що „Аватар” перевершив мої очікування у декілька разів. Відверто кажучи, не можу пригадати жодного фільму, який би залишив по собі настільки ж сильні враження.

Читати далі враження від “Аватара” Джеймса Камерона…